БЛОГ ЯРИНИ ВОЛОДИМИРІВНИ ТАРАСЮК: перший web-сайт в Україні з вивчення ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Злочинна жорстокість




 

Вчинення злочину з жорстокістю передбачає прояв при вчиненні злочину безжалісності, безсердечності до потерпілого, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого та особи злочинця. Особлива жорстокість належить до числа оціночних понять. Судова практика виходить з того, що особлива жорстокість при вчиненні злочинів проти життя і здоров’я може проявлятися в завданні потерпілому особливих страждань шляхом глумління, тортур, мордування, мучення, в т.ч. з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, -отрути, яка завдає нестерпного болю, заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для винного завдавали потерпілому особливих страждань, глумління над трупом. Діяння, що є проявом особливої жорстокості, завжди вчиняються з прямим умислом при завданні потерпілому фізичних і моральних страждань. Вони можуть бути спрямовані не лише щодо потерпілого, а й щодо інших, близьких потерпілому осіб, Коли винний усвідомлював, що, вчиняючи такі діяння, він спричинює йому особливі страждання.

Сутність жорстокості. Для більш глибокого розуміння жорстокості, перш за все, слід відмежувати її від агресії та агресивності. Між цими поняттями існує тісний взаємозв’язок, адже жорстокість завжди реалізується за допомогою агресії.

Агресія і жорстокість являють собою прояви насилля, але агресивність є більш широким поняттям, оскільки не завжди агресивні дії носять жорстокий характер, в то же час будь-яка жорстокість є агресивною. Якщо агресія і агресивність мають природній характер, то жорстокість — явище соціального походження, обумовлене вихованням та умовами життя. Виникнувши на біологічній основі, агресивність проявляється в якісно іншій області — соціальній.

Жорстокість являється втіленням ненависті, яка виступає способом компенсації або знищення того, що особі її ж недосконалість та вразливість.

Під агресією німецький психолог Хекхаузен розуміє сукупність одноманітних дій, що порушують фі­зичну або психічну цілісність іншої особи чи групи осіб, спричиняють їм матеріальні збитки, протидію їхнім інтересам чи призводять до знищення.

Загалом, під агресією і жорстокістю можна розуміти як демонстрацію сили, погрозу її застосування чи застосування сили по відношенню до окремої особи чи групи осіб. І те, і інше можуть мати як індивідуальний, так і колективний характер і завжди направлені на спричинення фізичної, психологічної, моральної чи іншої шкоди кому-небудь. Так, за допомогою жорстокості, причинивши страждання і мучення іншим, злочинець може набути особливий психологічний стан, далеко не завжди усвідомлюючи  свою потребу в ньому, а також зв’язок між своїми вчинками та своїми переживаннями.

Жорстока поведінка може бути визначена як умисне і усвідомлене спричинення іншій особі мучень і страждань заради них самих або для досягнення інших цілей, або як погроза такого спричинення, а також дії, вчиняючи які, суб’єкт передбачав або повинен був передбачити подібні наслідки.

Жорстокість має чітко визначеного адресата в повсякденних побутових відносинах, коли об’єктами на­паду стають рідні і близькі, в тому числі і діти, а також сусіди, співробітники, тощо. При цьому необов’яково, щоб жорстоким вчинкам передували конфлікти: такі вчинки можуть бути раптовими, носити характер спалаху внаслідок внутрішньоособистісного ко­флікту, що не охоплюється свідомістю. Жорстока, як іноді  і агресивна, поведінка може бути спрямована безпосередньо проти об’єкта, що викликає фрустрацію, психотравмуючі переживання в зв’язку з приниженням особистості, пониженням її статусу, тощо, а може бути реалізована і по відношенню до замінюючого об’єкту. Тобто агресивність у вигляді жорстоких дій можна розглядати в якості  реакції  на  фрустрацію,  тобто такий психічний стан людини, який поро­джується непереборною перешкодою на шляху до мети. У фрустраційній ситуації суб’єкт вчиняє дії, щоб перебороти, прибрати перешкоду, іноді навіть знищити її за допомогою насилля. Прикладом цього являються напади на жінок ґвалтівників, у яких є  серйозні ускладнення  в сексуальній сфері, не для задоволення статевої пристрасті, а заради помсти жінкам в цілому. Доказом цього є побої та мордування жертви, не викликані необхідністю подолання її опору. Нерідко при такому «змішаному» нападі жорстокість може бути навіть більшою, ніж, якщо б людина мстила конкретній особі.

В результаті проведених кримінологічних досліджень можна зазначити, що серед багаторазово судимих рецидивістів і членів організованих злочинних груп можна зустріти осіб, вихованих у благонадійних сім’ях, які отримали освіту, в багатьох випадках і вищу, але поступово були витіснені на нижчі сходинки соціальної драбини. Зазвичай таке ви­тіснення розпочинається з дитинства із-за жорстокого сімейно­го виховання і агресивних дій батьків. Деколи жертви такого виховання швидко розпізнаються однолітками як слабкі і вже серед них стають об’єктами насилля. Інші, відштовхнуті родиною, самі розпочинають проявляти агресивність в дитячих та підліткових групах.

Отже, агресивність – це не тільки особистісна позиція, що полягає в наявності руйнуючих тенденцій в спілкуванні з іншими людьми та оточуючим світом в цілому, в наданні переваги використання насильницьких засобів для вирішення власних проблем. Це вроджена якість, а не результат соціалізації, хоча в процесі виховання і формування особистості дана якість може посилюватися або, навпаки, понижуватися, зніматися іншими властивостями та соціальними заборонами, акумульованими в людині.

Таким чином, жорстокість — це оціночне поняття, і оцінка конкретного вчинку залежить від суб’єктивних моральних уявлень та поглядів суб’єкта оцінювання, його соціальної і національної приналежності, суспільного статусу, інтелігентності, рівня культури, здатності до співчуття та співпереживанню, чуттєвості, тощо. Немалий вплив на оцінки можуть здійснити звичаї і традиції того середовища, в якому виховувався і проживає дана особа. Можна стверджувати, що відношення до особистості, являючись еталоном моральності, висту­пає показником рівня жорстокості.

Жорстокість породжує вчинення насильницьких злочинів.  Типовими проявами насильства є:

  • позбавлення життя, заподіяння тілесних ушкоджень, зазіхання на статеву недоторканність, захоплення заручників, здирство й інші способи вилучення майна, катування і застосування незаконних ме­тодів впливу стосовно затриманих і підслідних;
  • перевищення влади, позбавлення різноманітних прав і свобод, жорстоке поводження з дітьми тощо.

Перелічені види насильства в юридичній літературі прийнято на­зивати "насильницькими злочинами". До першого з них відносяться особи з чітко вираженою агресив­но-насильницькою антисоціальною спрямованістю. Йдеться про тих, хто орієнтований на поведінку, небезпечну для життя і здоров'я інших людей. їм властиві негативно зневажливе ставлення до особи, ії найважливіших благ, переконаність у допустимості насильниць­ких засобів вирішення конфліктів. Посягання на життя чи здоров'я людини є для них ланкою в ланцюзі постійних актів агресивної поведінки в різних ситуаціях. Такий стереотип поведінки — результат глибокої деформації їхньої особи, специфічний продукт егоцентрич­ної орієнтації. У загальній кількості засуджених за насильницькі злочини ці особи становлять близько половини.

До другого типу належать злочинці, що характеризуються в цілому негативно, припускали й раніше різні правопорушення, але спрямованість яких на вчинення посягань проти особи явно не виражена. Насильницький злочин виступає як засіб заволодіння певними цінностями, в ім'я яких приносяться в жертву блага іншої людини. Цей тип насильницьких злочинців можна назвати "проміжним"; він становить 20 %.

Природно, що засоби профілактичного впливу на представників названих груп мають бути диференційованими. Щодо перших двох типів злочинців вони зводяться до усунення антисоціальної спрямованості їх особи, а стосовно третього типу головним є нейтралізація зовнішніх криміногенних факторів.

Детермінанти насильницької злочинності

Відомо, що детермінація вчинків зводиться, в кінцевому підсум­ку, до взаємодії особи і оточуючого середовища. Саме в цих двох площинах і треба вести пошук специфіки чинників насильницьких злочинів. Вивчаючи особливості особи насильницьких злочинців, ми встановлюємо ті риси (або комплекс ознак), що дозволяють зробити висновки про ті чи інші дефекти цієї особи, характер рушійних мотивів поведінки, зміну особистих якостей у силу негативного чи позитивного впливу тощо. Узагальнюючи ці дані, ми дістаємо відповідь на питання про конкретні групи ознак особи, що лежать в основі суб'єктивних детермінант насильницьких злочинів.

Традиційно до чинників цих злочинів відносять:

1). Негативний вплив мікросередовища; 2). Пияцтво. Особи, які перебувають у стані сп'яніння, вчиня­ють 63 % вбивств і 65 % умисних тяжких тілесних ушкоджень. 3). Неприязні міжособистісні стосунки. 5). Криміналізацію особи, що виражається у:

  • збільшенні кількості раніше судимих, а також непрацюючих і осіб, які не навчаються;
  • зростанні питомої ваги злочинців, що негативно характеризуються за місцем проживання;
  • зростанні числа умовно засуджених і умовно звільнених;
  • збільшенні кількості осіб, визнаних судами неосудними у зв'язку зі вчиненням суспільно небезпечних діянь проти життя і здоров'я громадян.

6). Недостатній контроль за засудженими в місцях позбавлення волі.

7). Недоліки у здійсненні профілактики насильницьких злочинів:

8). Недоліки в сфері розкриття насильницьких злочинів:

— своєчасно не виявляються потерпілі серед осіб, які перебува­ють у розшуку як такі, що пропали безвісти;

—  в процесі розслідування поверхово вивчається поведінка по­терпілого до .вчинення злочину;

—  не завжди проводяться огляди місця події за повідомленнями про нанесення тяжких тілесних ушкоджень;

—  слабко організований розшук злочинців за прикметами. Неповно використовуються свідчення потерпілих, очевидців злочину,

інших свідків;

—  у ланці міськрайлінорганів не відпрацьована спеціалізація з розкриття злочинів проти особи;

—  недостатньо ефективна система одержання інформації про процеси, що відбуваються в середовищі засуджених та осіб, що перебувають під вартою, їхні настрої і наміри;

—  не завжди направляється інформація в територіальні органи щодо осіб, які намагаються вчинити розправу над свідками, родичами, знайомими, сусідами.

Як бачимо, детермінанти насильницької злочинності мають свою специфіку, проте вони діють не самі по собі, а в контексті з соціально-економічними, політичними, культурологічними та іншими криміногенними факторами.

До спеціально-кримінологічних засобів попередження насильницьких злочинів належать:

1). Застосування кримінально-правових норм так званої "подвійної превенції" для своєчасного реагування на погрози убивством, тяжкими тілесними ушкодженнями, на готування до вчинення зло­чинів, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність тощо. 2). Послідовна й наступальна боротьба з пияцтвом та наркома­нією. Відомо, що пияцтво і наркоманія сьогодні — масова форма девіантної поведінки, що завдає великої шкоди сім'ї, виробництву і суспільству в цілому. Ці негативні явища є своєрідним каталізатором насильницьких злочинів, посилюють їхню жорстокість і безвмо-тивованість. Пияцтво й наркоманія тісно пов'язані з груповою злочинністю, поза як вони об'єднують нестійких осіб у групи з антисоціальною спрямованістю. Нарешті, людина в стані сп'яніння частіше стає жертвою злочинів.

У цій справі не можна ігнорувати й правові заходи боротьби з цими негативними явищами, які дістали своє відображення у нор­мах кримінального законодавства. Зокрема, це норми, які:

  • а) передбачають обставини, що обтяжують відповідальність при призначенні покарання, а також застосування примусового лікування;
  • б) спрямовані на боротьбу зі втягненням неповнолітніх у пияцт­во і доведення їх до стану сп'яніння, залучення до немедичного вжи­вання лікарських та інших засобів, що спричинюють одурманення;
  • в) спрямовані на боротьбу з незаконним виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням і збутом наркотичних засобів, а також з їхнім розкраданням, з організацією або утриманням при­тулків для вживання наркотичних і психотропних речовин.

Своєчасне реагування на правопорушення, що чиняться на грунті сімейних та інших побутових конфліктів. Відповідно до статистики, сьогодні в Україні понад 60 % злочинів проти особи вчиняються у побуті. Це обумовлюється насамперед негативними змінами в житті багатьох сімей, протиріччям між збільшенням вільного часу громадян і невмінням його правильно використати. Найбільш криміногенним є побут, для якого типові систематичні конфлікти в сім'ї, пияцтво, паразитичний спосіб життя.

Запобігання криміногенним впливам рецидивістів і професійних злочинців. Це пов'язано з: обмеженням поширення злодійських традицій та звичаїв, особливо в середовищі неповнолітніх і молоді; руйнацією впливу злочинних "авторитетів" у кримінальному та загальнопобутовому оточенні; використанням кримінально-правових норм з "подвійною превенцією"; забезпеченням запобіжного впливу через суворе покарання професійних злочинців.

Поліпшення якості профілактичної роботи в маргінальному середовищі. Слід зазначити, що прошарок маргиналів, тобто людей, які втратили свої національні корені, звичаї, традиції, є криміноген­ним чинником, своєрідним каталізатором насильницької злочинно­сті, особливо серед неповнолітніх та молоді. Підвищення ефективності діагностики психічних аномалій і акцентуацій у осіб з девіантною поведінкою й тих, хто перебуває на профілактичному обліку органів внутрішніх справ. Важливо активізувати роботу центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, на яких покладається обов’язок лікування правопорушників від алкоголізму, наркоманії та інших психічних аномалій.



Обновлен 03 ноя 2016. Создан 28 мар 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником