БЛОГ ЯРИНИ ВОЛОДИМИРІВНИ ТАРАСЮК: перший web-сайт в Україні з вивчення ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

СТРУКТУРА ПРОФЕСІОГРАМИ ОПЕРУПОВНОВАЖЕНОГО

Ярина Тарасюк кандидат юридичних наук, доцент. Курс лекцій ОРД.



 

Професіограма оперуповноваженого являє собою складну ієрархічну структуру, у якій всі сторони професійної діяльності, а також особистісні якості, навички й уміння представлені у взаємному зв'язку або залежності (див. схему).

Кожна зі сторін професіограми відображає, по-перше, певний цикл професійної діяльності, а по-друге, саме в ній реалізуються особистісні якості, навички, уміння оперуповноваженого, а також знання, які забезпечують професійний успіх на цьому рівні діяльності.

Основою професіограми є пошукова сторона діяльності, що реалізує прагнення до розкриття злочину й полягає в збиранні вихідної інформації для рішення професійних завдань.

Особливе значення пошукова сторона діяльності оперуповноваженого має на першому етапі розкриття. Сутність її полягає у вичленовуванні з навколишнього середовища криміналістично-значимої інформації (сліди злочинця, потерпілого, зброї або знарядь злочину й тощо), що дає можливість реконструювати подію злочину з тим ступенем точності, як цього вимагає закон.

Здійснюючи огляд місця події, оперуповноважений шукає відповіді на запитання: а що тут відбулося, які сліди залишилися після цієї події? У вірному рішенні цих завдань велику роль мають особистісні фактори, а це: криміналістичні знання (вчення про сліди, способи здійснення злочинів); професійний та життєвий досвід.

Ефективність процесу збору доказів у значній мірі залежить від знання оперуповноваженим інформаційних властивостей різних матеріальних об'єктів, від його індивідуального інформаційного запасу.

Наступний рівень – це комунікативна сторона діяльності, у процесі якої оперуповноважений повинен одержати необхідну для розкриття злочину інформацію, насамперед, від людей, шляхом спілкування з ними.

При здійсненні оперативного опитування здійснюється процес боротьби розумів, а у її перемозі оперуповноваженому допомагають спеціальні наукові знання в галузі психології й тактики допиту, майстерність, що проявляється в професійних уміннях і навичках проведення опитування.

Оперуповноважений повинен уміти організувати свій психічний стан. Гарний оперуповноважений має навички керування своєю вольовою й емоційною сферою й - у рамках закону - емоціями опитуваного.

Вся інформація, отримана в результаті пошукової й комунікативної діяльності оперуповноваженого, у процесі посвідчувальної діяльності перетвориться в спеціальні передбачені законом форми: протоколи, постанови тощо. Отже, оперуповноважений повинен добре володіти письмовим мовленням, мати навички швидкого перекладу усного мовлення в письмову мову.

На наступному етапі оперуповноважений приймає відповідальні рішення, він досягає їхньої реалізації.

На наступному рівні знаходиться реконструктивна сторона діяльності оперуповноваженого. Важливе значення на цьому рівні має загальний і спеціальний інтелект оперуповноваженого. Сучасний оперуповноважений повинен дуже багато чого знати: кримінальне право, кримінальний процес, криміналістику й педагогіку, бухгалтерський облік і судову балістику. Це далеко не повний перелік наукових дисциплін, на які опирається спеціальний інтелект оперуповноваженого при переробці вихідної інформації, висуванні гіпотез, версій і розробці планів розкриття.

Завершує структуру професіограми соціальна сторона, у якій оперуповноважений є організатором боротьби із злочинами у своєму районі або на дільниці. Вся увага в боротьбі зі злочинністю зосереджується ним на з'ясуванні її причин і умов і вжитті заходів до їхньої ліквідації.

Сприйняття оперуповноваженого повинно бути завжди цілеспрямованим, планомірним, осмисленим. Це пов'язано із професійним досвідом і з особливостями мислення.

Спостереження як певний вид людської діяльності пов'язане з навмисним сприйняттям предметів і явищ зовнішнього світу.

Особливе місце в процесі спостереження займає установка на певну активність, що залежить від конкретної потреби й об'єктивної можливості задоволення.

Поняття установки тісно пов'язане із проблемою єдності й цілісності діяльності1.

Створена оперуповноваженим система визначається «виділенням» ним події злочину. Це більш-менш образна динамічна картина подій, що являє собою форму існування версій.

Аналізуючи поняття «виявлення криміналістично-значимої інформації», зупинимося на аналізі професійного виявлення інформації.

При огляді місця події оперуповноважений зіштовхується із сукупністю речей і обставин, які або ніяк не пов'язані один з одним, або пов'язані таким чином, що це не дозволяє відразу знайти шлях до розкриття злочину. Щоб діяти доцільно в таких умовах, оперуповноважений, діючи вибірково, пов'язує між собою елементи сукупності й створює гіпотетичну систему доказів.

Оперативна спостережливість при огляді місця події - це планомірне, цілеспрямоване, продумане сприйняття обстановки. Таке сприйняття в психології називається спостереженням. Щоб воно було максимально ефективним, треба дотримувати певних правил. До початку огляду важливо скласти перше враження про те, що сталося. Хоча первинна інформація нерідко досить суперечлива й згодом може не підтвердитися, вона проте дає можливість оперуповноваженому скласти план огляду, та побудувати уявну модель того, що сталося.

Аналіз успішних гласних оперативних оглядів свідчить, що на первинній стадії у оперуповноважених, що здійснювали ці огляди, переважало суцільне сприйняття предметів і явищ. Послідовний опис «всіх» предметів, що потрапляють у поле зору, за годинниковою стрілкою або проти неї без спроби виявлення слідів події злочину позбавляли оперуповноваженого творчого підходу й не створювали передумов для виявлення найбільш важливих носіїв оперативно-значимої інформації.

Ефективність пошукової діяльності в значно залежить від низки особистісних якостей і навичок оперуповноваженого, що забезпечують виділення саме тих об'єктів, які є носіями оперативно-значимої інформації: виділення події минулого (злочинної події) слідами.

При цьому нерідко у зв'язку зі складністю події, що відтворюється, її багатоепізодністю оперуповноваженому слід  вміти виділити не одну, а кілька груп об'єктів, що несуть інформацію з кожного передбачуваного епізоду.

Наступний етап – «виявлення» з навколишнього середовища «опорних крапок» (слідів насильства на трупі, слідів проникнення злочинця в приміщення, слідів потерпілого, зброї або його слідів, знаряддя злочину або їхніх слідів тощо). Виділені опорні крапки (сигнали) включаються в «побудову контуру» передбачуваної події (злочину).

Виділення контуру збігається з висуванням версій, що будуть пояснювати цю подію. Одночасно оперуповноважений продовжує відшукувати інші опорні крапки, які містять інформацію, що входить у предмет доказування (особа злочинця й особа потерпілого, їхні взаємовідносини, мотиви злочину, час його здійснення й тощо).

Все це вимагає високого рівня розвитку спостережливості, що, як відзначає К.К. Платонов, є властивістю особистості і передбачає здатність помічати в сприйнятому малопомітні, але істотні для певної мети деталі в якості «фігур» на малозначному фоні2.

Високий рівень спостережливості оперуповноваженого обумовлений наступним:

  • установкою на сприйняття інформації, що має значення для розкриття злочину; ця установка допомагає подолати неприємні відчуття (наприклад, при огляді трупа, що розкладається), втому і апатію (при тривалому безрезультатному обшуку, тощо);
  • специфічним концентруванням уваги саме на тих об'єктах і їхніх властивостях, які можуть дати необхідну інформацію; виявлення слідів боротьби на трупі потерпілого, слідів підробки при огляді документів тощо; 
  • тривалим збереженням стійкої уваги, що забезпечує готовність оперуповноваженого до сприйняття в потрібний момент необхідної вихідної інформації (особливо при тривалих обшуках, огляді місця події й тривалих опитуваннях).

Комунікативний аспект у діяльності оперуповноважених є одним з домінуючих він у першу чергу повинен мати неабиякі здібності співрозмовника, тому що здійснює опитування, веде бесіду, в особливо важких умовах.

Глибина контакту звичайно пов'язана з тим, на якому рівні він здійснюється. Досвідчені оперуповноважені інтуїтивно й усвідомлено міняють різні параметри бесіди, застосовують ті або інші тактичні прийоми залежно від індивідуальних особливостей особистості допитуваного. Одна з найважливіших проблем психології опитування – проблема регулювання цих відносин. Багато в чому правильне рішення цієї проблеми залежить від рівня знань, професійного досвіду й навичок оперуповноваженого. Це – соціально-психологічні закономірності рольового положення опитуваної особи.

У розробці версій, особливо на перших етапах розкриття, велике значення мають інтуїція та уява оперуповноваженого. Уява на основі синтезу отриманої інформації й професійного досвіду створює моделі (версії) минулої події, які зіставляються з усіма зібраними в справі доказами. Інтуїтивний процес виражається в комплексному підході при аналізі інформативних орієнтирів пошуку. Сутність його полягає в наявній у оперуповноваженого «мозаїці ознак», що відповідає предмету доказування у даній категорії злочинів. Чим більша у оперуповноваженого така мозаїка й чим вище розвинене в нього вміння накласти, зіставити її з отриманою інформацією, тим результативніший його підбір версій, але чим ближче до заключної стадії розкриття, тим менша питома вага в реконструктивній діяльності оперуповноваженого повинні мати уява й інтуїція.

Участь образних компонентів у мисленні оперуповноваженого дає йому наступні переваги:

-               збільшує ті інформаційні одиниці (елементи), якими оперуповноважений оперує в процесі мислення, що прискорює пошук найважливіших зв'язків і забезпечує їхню більшу змістовність;

-               сприяє стимулюванню розумового процесу, що у свою чергу є основною причиною одночасного розуміння без послідовного перебору всіх варіантів;

-               спричиняє збільшенню кількості вірних суджень і зменшенню помилкових, у міру появи образних компонентів у процесі мислення, тобто впливає на успішність рішення поставлених завдань.

Наступним етапом є перевірка гіпотез, пошук вірної версії.

Виділимо основні стадії на цьому етапі:

-               висування припущень, що безпосередньо випливають з кожної версії;

-               пошук інформації, що може підтвердити або спростувати гіпотези  або наслідки з них;

-               надходження нової інформації й повторення циклу.

Після того як пройде повністю весь цикл і буде прийнята одна версія, а інші відкинуті (в окремих випадках просто переглянута заново сама система версій), ця версія конкретизується в декількох «підверсіях», і весь цикл повторюється для них і тощо – доти, доки картина злочину не буде представлена досить точно, тобто не буде виявлений злочинець і відображена його злочинна діяльність.

У випадках, коли всі вихідні версії помилкові, необхідне сходження до більш загальної версії й пошук інших її сторін.

У роботі оперуповноваженого перевірка оперативно-розшукової версії психологічно важка. Важливу роль у цій перевірці грає «механізм самопідтвердження», завдяки якому суб'єкт вважає правильною лише інформацію, що підтверджує версію, висунуту ним, у той час як суперечні цій гіпотезі відомості приймаються за помилкові. Цю особливість відзначають багато психологів3.

Це відбувається через перевищену оцінку тієї або іншої вдалої (об'єктивно вдалої або виступаючої такою для суб'єкта) знахідки, внаслідок чого знецінюються, представляються непотрібними інші варіанти. Це, з одного боку, дійсно дозволяє позбутися від необхідності перебирати всілякі варіанти, але з іншого боку – цей же механізм є причиною одночасного ігнорування інших можливостей, оскільки відкидається маса знецінених варіантів.

В процесі перевірки може виявитися неспроможність первинної версії. Це приводить до двох істотних, з психологічної точки зору, наслідків. Насамперед ведуться пошуки відсутніх даних. Бувають, однак, випадки, коли нової інформації не надходить і разом з тим є підстави вважати, що вирішення завдання знаходиться усередині даної сукупності фактів. У цих випадках створену систему обставин необхідно «розсипати», «розчленувати» знову на окремі елементи й ще раз переглянути кожний із цих елементів по іншим, не відбитим раніше ознаках і зв'язкам. У цьому проявляється основна властивість мислення – відкривати нові ознаки об'єкта через включення його в нові зв'язки. У нових зв'язках ті ж предмети, як відомо, виступають у новій якості. На основі цього аналізу виникає нова система обставин, а разом з нею й нові версії.

Обов'язковим компонентом реконструктивної діяльності є перевірка надійності її результатів. На остаточній стадії таким контролем для оперуповноваженого є суд, але гарний оперуповноважений до рішення суду, на різних етапах своєї роботи, перевіряє створену ним конструкцію різними способами, переконуючись у її надійності.

Необхідно зупинитися ще на таких якостях, як критичність і неупередженість (об'єктивність) мислення, без яких оперуповноважений не може знайти об'єктивну істину.

Надзвичайно важливою для успішної професійної діяльності є якість, що може бути названа «детектором помилок». Ще Арістотель сказав: «Сумнів є початок мудрості». При аналізі кримінальних справ, по яких були допущені такі грубі помилки, як необґрунтовані арешти, обшуки, необґрунтоване залучення громадян до кримінальної відповідальності, виявлена залежність між слабкістю самоконтролю, схильністю до вольових методів і грубих порушень закону.

Одна із профілюючих властивостей особистості, що визначає високий рівень професіоналізму оперуповноваженого є комплексне почуття перспективи кримінальної справи. Основою  цього є здатність до реконструктивної діяльності.

Талановитого оперуповноваженого характеризують:

-               ощадливе (симультанне) виявлення оперативно-значимої інформації на місці події й в інших умовах;

-               швидкий перекеад (перекодування) цієї інформації в знакову систему криміналістичних понять;

-               переробка отриманої інформації в закодованому вигляді, створення гіпотез;

-               перевірка висунутих гіпотез шляхом розкодування інформації на предметному рівні, а також побудова при підтвердженні гіпотези версії в закодованому вигляді й створення на її основі плану розкриття;

-               високий рівень самоперевірки: детекція помилок, що полягає в періодичному зіставленні висунутої версії з реальними обставинами (для цього необхідний механізм перекодування, розкодування й швидкого переходу від однієї кодової системи до іншої, а також на рівні: «предмет-образ предмет-знак-предмет»).

Соціальна сторона передбачає організацію оперуповноваженим боротьби зі злочинністю на довіреній йому дільниці. Ця діяльність включає аналіз злочинності, профілактичні заходи, правову пропаганду й початкову стадію перевиховання злочинця для повернення його до соціальної норми поводження.

Соціальна сторона відбиває професійну спрямованість, тобто інтерес до професії, мотиви, що спонукують до оперативної діяльності, і емоційне відношення до неї (любов, задоволеність, потреба й тощо).

Є професії, обравши які людина одночасно здобуває постійну напругу, постійну турботу. До таких й відноситься  професія оперуповноваженого. Він не може повернутися додому й відключитися від своїх справ до наступного робочого дня. Йому протипоказана роль пасивного спостерігача.

Особистість оперуповноваженого, як видно з вище викладеного, відрізняється складністю й багатогранністю. Вона  формується в результаті взаємодії багатьох факторів, але головним і визначальним є особистість людини, що обрала професію оперуповноваженого в якості однієї з головних своїх життєвих цілей. Величезне значення у формуванні особистості оперуповноваженого має навчальна підготовка й професійна діяльність, що пред'являє складний комплекс вимог до його особистісних якостей і професійних навичок, розвиваючи й закріплюючи їх у структурі особистості.

Формування особистості оперуповноваженого – це складний процес перетворення вимог сучасного законодавства й відповідних відомчих актів у переконання, звички, особистісні якості, навички й уміння в особи, що обрало для себе оперативну роботу, як життєву мету.

Особистість оперуповноваженого формується під впливом низки соціальних систем: спочатку це сім'я й школа, потім система профорієнтації, профконсультації, система різних добровільних організацій, що здійснюють допомогу правоохоронним органам (народні дружини, суспільні помічники оперуповноваженого й тощо), система профвідбору, навчання й виховання в юридичному вузі й, нарешті, система стажування молодого фахівця в оперативному підрозділі.

Всіх оперуповноважених, що підлягали науковому обстеженню, можна з погляду рівня їхньої відповідності високим вимогам професії, розділити на чотири основних типи. Перший тип, якому можна характеризувати як «адекватний», відрізняється високим рівнем професійної надійності, що у першу чергу забезпечується його творчим потенціалом, нестандартністю прийнятих рішень, високим рівнем самодисципліни й самоконтролю. Другий тип, якому можна охарактеризувати як «гарний», відрізняється від попередніх тим, що творчий підхід у роботі використається ними лише епізодично, а по багатьом справам він при рішенні професійних завдань схильний застосовувати готові схеми, кліше й тому в ряді випадків не здатний вирішити складну ситуацію й розкрити злочин.

Третій і четвертий типи, які можуть бути умовно названі «задовільним» і «поганим», виконують оперативну роботу в рамках отриманих від керівництва й прокурора вказівок, їхні інтереси перебувають, як правило, поза сферою основних завдань правоохоронної діяльності, а іноді й суперечать її завданням (кримінальна спрямованість).

Сьогодні одним із ключових питань підвищення ефективності роботи оперуповноважених оперативних підрозділів є вирішення на науковій основі питання забезпечення його найбільш кваліфікованими кадрами.

При цьому недостатньо вирішити проблеми професійного відбору за допомогою психологічного тестування. Потрібно забезпечити навчання й виховання майбутніх оперуповноважених на науковій основі й далі створити для них умови, які стимулювали б розкриття творчого потенціалу під час оперативної роботи.

Від правильності прийнятої оперуповноваженим у складній ситуації позиції в значній мірі може залежати успіх розслідування й розкриття злочину. У цій галузі молодому фахівцю особливо необхідний позитивний приклад старших колег, що  досконало володіють такими соціальними стереотипами.

Оперуповноважений у своїй роботі постійно відчуває емоційне перевантаження. У нього виникають такі почуття й емоції, як гнів, відраза, страх, жалість, які він повинен у силу виконання свого службового обов’язку придушувати, а в деяких випадках приховувати. Природно, що для зняття нервової напруги, що виникає під дією зазначених емоцій, необхідна розрядка. Ця розрядка, механізм якої заснований на позитивних емоціях, вбереже оперуповноваженого від професійної деформації. В основі її лежить почуття задоволення результатами своєї праці.

При дослідженні соціальних аспектів діяльності виявлені також соціальні установки (прагнення до справедливості, перевага закону над беззаконням і тощо), які забезпечують загальну соціальну спрямованість особистості оперуповноваженого.

А далі ми розглянемо більш детальніше професіограму оперуповноважений карного розшуку. Діяльність оперуповноваженого протікає в умовах, які нерідко бувають екстремальними, вона відрізняється високою емоційною напруженістю. Робота в карному розшуку вимагає від людини великої особистої сміливості, спритності, гарної пам'яті, вміння швидко й холоднокровно приймати рішення, високого рівня організованості, наполегливості й емоційній стійкості.

Вся складна, нерідко пов'язана з великим оперативним ризиком діяльність оперуповноваженого карного розшуку регулюється Законом України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992 року, у рамках якого він діє. Тому співробітників карного розшуку відрізняє гарне знання законодавства й підвищене почуття відповідальності за наслідки ухваленого рішення й виконаних дій (наприклад, при затриманні, обшуку або арешті).

Складна й різнобічна діяльність оперуповноважених карного розшуку здійснюється у двох формах:

-               разом зі слідчим оперуповноважений виїжджає на місце події, приймають участь в огляді, обшуку й інших слідчих діях;

-               оперуповноважені карного розшуку, використовуючи професійні прийоми методи та засоби ОРД у процесі здійснення оперативно-розшукових заходів, намагаються розгадати задум злочинців і попередити реалізацію цих задумів, а для цього їм доводиться одержувати необхідну інформацію про небезпечних злочинців, їх зв'язки і наміри. Результатом діяльності оперуповноважених повинно стати несподіване для злочинця затримання на місці злочину ( краще в момент замаху на нього ).

Сутність пошукової сторони полягає у виявленні слідів злочинця й створенні його «портрета», тобто таких характеристик, які дають можливість вести розшук і наступну ідентифікацію особистості (дактилоскопічні відбитки пальців, словесний портрет і тощо).

Висока ефективність спостереження забезпечується наявністю певної, ясно сформульованої задачі. В остаточному підсумку головну роль у спостереженні грає інтелект.

Спостереження як психічний процес і форма діяльності виробляє інтелектуальну якість – професійну спостережливість, що стає рисою особистості оперуповноваженого. Тому що спостережливість оперуповноваженого карного розшуку має, як перевагу, пояснювальний хара:тер, те цим забезпечується проникнення в сутність спостережуваного явища.

Таку спостережливість можна назвати проникливістю – якістю, що є досить  важливою для оперуповноваженого карного розшуку.

Є також психологічна спостережливість – уміння помічати й уловлювати зовнішні прояви внутрішнього світу людей, здатність розуміти їхні почуття, переживання, спонукання, мотиви, розпізнавати психічні властивості особистості, вгадувати психологічний «підтекст» кожної дії і вчинку.

Дуже важливим аспектом психологічної спостережливості є вміння спостерігати за собою, аналізувати власні вчинки й дії, ураховувати помилки й вчасно виправляти їх.

Завдання оперуповноваженого карного розшуку - відновити картину минулого за доказами (слідам цього минулого), що залишились у сьогоденні.

Комунікативна сторона діяльності оперуповноваженого карного розшуку полягає в організації одержання інформації від різних людей про особу злочинця, його прикмети, зв'язки, про можливе місце знаходження, шляхом здійснення розвідувального опитування, оперативної установки.

Сутність посвідчувальної діяльності оперуповноваженого полягає у фіксації отриманої (добутої) інформації в спеціальній письмовій формі, тобто оформлення матеріалів оперативно-розшукової діяльності.

Більші вимоги пред'являються до його організаційної діяльності. Протягом доби йому доводиться виїжджати на місце події, а іноді неодноразово, зустрічатися з великою кількістю людей, відвідувати медичні установи (для бесіди з потерпілими), бувати в парках, на стадіонах, дискотеках і танцмайданчиках, тощо і всюди встигати. Для цього оперуповноважений повинен мати високий рівень самодисципліни й умінням точно планувати свій і чужий час, організувати добровільних помічників, громадськість і вміти використати їхню допомогу.

Сутність реконструктивної діяльності полягає в уявному відтворенні (спільно зі слідчим) картини події злочину, розробці основних версій у справі й створенні плану, спрямованого на успішне розкриття злочину.

Якість розуму оперуповноваженого, практичне мислення в процесі трудової діяльності йменують «оперативним». Розрізняються: наочно-діюче, образне, абстрактне мислення. У діяльності оперуповноваженого всі ці види мислення взаємодіють і безупинно переходять із одного в іншій. Аналіз і синтез у його мисленні мають рівне значення. Складність, суперечливість і великий обсяг матеріалу роблять розкриття злочину неможливим без ретельного аналізу. Однак розуміння матеріалу, завдяки аналізу, досягається в результаті синтезу. Версії, план розкриття, оцінка доказів -  це все синтетичні утворення. Мислення в підсумку вимагає гармонічного сполучення аналізу й синтезу.

Соціальний аспект діяльності оперуповноваженого карного розшуку в першу чергу виражається в прагненні попередити злочини, створити на своїй території обслуговування  обстановку, що перешкоджала б здійсненню злочинних намірів.

На результатах роботи оперуповноваженого карного розшуку надзвичайно позначається знання злочинного контингенту та вміння швидко орієнтуватися в складній оперативній обстановці.

Найбільш динамічні ситуації виникають у момент затримання. У такий момент необхідно чітко визначити, який зі способів затримання потрібний саме в цій ситуації; що за особа – яку необхідно затримати, а навіть дрібниці мають величезне значення.

Погляд, специфічний зворот мовлення, найменший рух особи, що підозрюється у вчиненні злочину не повинні залишитися непоміченими. Будь-який дріб'язок може характеризувати людину. Виходячи із цього, до якостей оперуповноваженого карного розшуку необхідно додати й швидкість реакції на мінливу обстановку, уміння спілкуватися з людьми різних категорій – від директора великого підприємства до злочинця. І до кожного він повинен відшукати індивідуальний підхід.

З усіма цими людьми необхідно швидко вступити в контакт. Для його діяльності характерні маневреність, об’єктивна оцінка мінливої обстановки, спритність, вибір найбільш доцільних шляхів рішень поставлених перед ним завдань, правильне, з урахуванням конкретної ситуації, сполучення переконання й примусу в умовах дотримання правових приписів.

 

Список використаних джерел:

  1. 1.          Прангишвили А. С. Установка й діяльність // Питання психології. -1972. - № 1.
  2. Платонов К. К. Короткий словник системи психологічних понять. - М., 1981. - С. 74.
    1. Узнадзе Д. П. Психологічні дослідження. - М., 1966. - С. 231.
    2. Мангутов М. З., Уманський Л. И. Організатор і організаторська діяльність. - Л., 1975. - С. 216, 238.
    3. Дункер К. Психологія продуктивного (творчого) мислення // Психологія мислення. – М„  1965. – С. 86; Рожевий А. И. Експериментальне дослідження евристичної діяльності // Питання  психології. - 1968. - № 6.


Обновлен 03 ноя 2016. Создан 01 апр 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником