БЛОГ ЯРИНИ ВОЛОДИМИРІВНИ ТАРАСЮК: перший web-сайт в Україні з вивчення ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Проблеми спілкування з джерелами інформації в оперативно- розшуковій діяльності та їх вирішення

Ярина Тарасюк кандидат юридичних наук, доцент. Курс лекцій ОРД.



 

На сьогоднішній день однією із актуальних проблем у практичній діяльності оперативного співробітника будь-якого підрозділу є отримання інформації, що становить оперативний інтерес, а вона здобувається саме в першу чергу від людей через спілкування, одних із джерел інформації. Оперативникі іноді не знають як знайти підхід до неординарного джерела інформації, суб’єктивно будують власну оцінку особистості та інформації яку вона надає, а в ОРД слід сприймати та оцінювати інформацію об’єктивно, пам’ятаючи, що нас оточує здебільше дезінформація, з якої ми повинні здобути фактичні відомості.

Якщо ми звернемося до питання про походження спілкування, то його соціальна природа і соціальні функції, його зв'язок з іншими видами діяльності та з еволюцією людини виступають особливо ясно. З самого початку розвиток спілкування був невід'ємний від розвитку первісної людини та йшов рука в руку з її трудовою діяльністю. Спілкування є невід'ємною частинкою всього суспільства та його свідомості, завдяки спілкуванню люди навчилися виражати свої почуття, емоції, невдоволення та уподобання.

Спілкування – це складний багатоплановий процес установлення та розвитку контактів між людьми, що породжується потребами у спільній діяльності і включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини, вироблення єдиної стратегії взаємодії.

Узагалі спілкування в ОРД, як і в інших видах діяльності, відбувається на внутрішньому та зовнішньому відомчо-функціональному рівнях, а тому його можна диференціювати на внутрішнє (переважно організаційно-управлінського характеру) та зовнішнє, що передбачає безпосередню практичну реалізацію заходів ОРД.

Пізнання психологічних основ оперативного спілкування має двояке значення. По-перше, відомості про характер і зміст спілкування об'єктів оперативного інтересу є джерелом цінної оперативно-розшукової інформації про кримінальні наміри та події, які відбуваються в злочинному середовищі.

Спілкування починається із зовнішнього сприймання і інформування першого враження. Позитивний вплив справляють ознаки уваги й інтересу до людини, впевненість у собі, естетична привабливість ; негативно впливають емоційна напруженість, багатослів'я, квапливість реагування на висловлювання співбесідника. Цей процес зовні виглядає стихійним, але він має свої закономірності та може бути достатньою мірою упорядкований і прогнозований завдяки попередньому вивченню особистості.

Які ж існують психологічні чинники оперативного спілкування та психологічного впливу в ОРД?

Спілкування як головна складова соціальної комунікації, являє собою людські контакти й зв'язки, що зумовлені потребами осіб в спільній діяльності або в обміні інформацією. Передача інформації та взаєморозуміння визначає головний зміст спілкування.

Психології ОРД притаманні такі різновиди спілкування:

1)                за ступенем зближення сторін:

безпосереднє ("віч-на-віч"), яке відбувається, наприклад, при особистому витребуванні та вивченні оперативним співробітником документів, проведенні розвідувального опитування, оперативної установки, конфіденційної зустрічі з негласним працівником тощо, а також опосередковане, коли воно здійснюється через проміжну ланку, наприклад за допомогою іншого оперативного підрозділу в порядку виконання відповідного запиту;

2)                за тривалістю:

 короткочасне, наприклад, опитування осіб на місці події злочину, коли пізнання особистості досягається неглибоке, і тривале, що передбачає поглиблене пізнання один одного та взаєморозуміння;

3)                за ступенем завершеності:

         закінчене (досягається вичерпаність теми, наприклад, при опитуванні

мешканців будинків, розташованих по сусідству з місцем учинення злочину) і незакінчене, коли розгляд теми або здійснювана діяльність не доведені до

результату, наприклад, при тривалому спілкуванні оперативного працівника з особою, що підозрюється в злочині або залучається до негласного співробітництва;

4)                за сторонами:

міжособистісне, якщо кожна особа спілкується з іншою особою без участі третьої сторони;

внутрішньо групове, коли з одного боку виступає особа з її індивідуальними потребами, інтересами, а, з іншого - група чи окремі її представники, що відстоюють групові потреби й інтереси (наприклад, особисті стосунки окремого члена злочинної групи з усією групою); міжгрупове (прикладом можуть бути переговори чи кримінальні "розборки", на яких кожна сторона виступає від імені певної групи та відстоює її інтереси).

У структурі спілкування загальноприйнятим є виокремлення трьох взаємозалежних сторін: комунікативної, інтерактивної та перцептивної.

Комунікативна сторона спілкування полягає у звичайному обміні інформацією між суб'єктами, що спілкуються.

Інтерактивна сторона являє взаємодію між індивідами, що спілкуються, тобто обмін конкретними знаннями та діями.

Перцептивна сторона спілкування означає сприйняття партнерами по спілкуванню один одного та встановлення на цій основі взаєморозуміння.

Відправним моментом оперативного спілкування є встановлення психологічного контакту. Він, як правило, починається зі знайомства, успішне здійснення якого значною мірою залежить від ретельного підготування оперативного співробітника до цього, складання вихідного психологічного портрета особистості, виявлення її "сильних" і "слабких" якостей, визначення зон, які треба обминати в процесі спілкування, тощо.

Зокрема, повинні враховуватись індивідуально-психологічні особливості об'єкта оперативного інтересу, його соціальний стан, наявність або відсутність зацікавленості в знайомстві з оперативним працівником, імовірна мотивація даного вибору тощо.

Для отримання відповідної психологічної інформації можуть використовуватися будь-які джерела, у тому числі й оперативні. Але зрозуміло, що ця вимога стосується найбільш відповідальних актів оперативного спілкування, від яких очікуються дуже важливі результати. У п якденній же практиці оперативний співробітник мусить спиратися на дані особистого психологічного діагностування об'єкта оперативного інтересу.

Таке діагностування може бути здійснено безпосередньо під час установлення контакту, коли особи взаємнооцінюють один одного та відбувається взаємна зацікавленість.

Взаємна оцінка досягається насамперед шляхом сприйняття й оцінювання сторонами зовнішніх ознак один одного, у результаті чого в них формується відповідне враження.

Зокрема:

-        високий зріст, згідно з науковими спостереженнями, свідчить про почуття самовпевненості й переваги людини над іншими;

-        повнота вказує на потурання людини своїм слабостям;

-        багатоманітні експресивні реакції обличчя дозволяють судити про духовний світ людини, стать, вік, расову належність, вольові, інтелектуальні якості, емоційний стан, настрій тощо;

-        квадратне підборіддя часто сприймається як ознака волі;

-        велике чоло - як свідчення інтелектуальної розвиненості;

-        жорстке волосся - непокірливість;

-        важкі брови й виражений рот - хитрість.

Узагалі обличчя (очі, брови, губи, ніздрі) може передавати стан задоволення, гніву, нудьги, схвалення, здивування, розчарування, остраху, нетерпіння, радості.

Але в оперативній роботі оперативний співробітник повинен завжди пам’ятати, що нас оточує дезінформація, а інформатор може або цілеспрямовано або просто брехати. Дослідження ж вчених про статуру, реакцію обличчя та експресивні реакції саме в ОРД іноді не мають підтвердження, тобто 50 на 50%. Оперативник повинен пам’ятати, що “супротивник” опитування може бути сильнішим.

Досить істотну особистісну інформацію несуть такі зовнішні ознаки людини, як її хода, поза, жестикуляція, указуючи на психічний стан, емоційний настрій, належність до певної професії, культури тощо.

Особливе значення мають голос і мова, які нерідко інформують про ерудицію, інтелект людини, її емоційну напруженість і переживання тощо.

Взаємне оцінювання веде до зацікавленості або незацікавленості осіб в оперативному спілкуванні. Головне тут полягає в тому, що б оперативний працівник викликав до себе інтерес із боку відповідного об'єкта спілкування.

Під таким інтересом у психології розуміється емоційний прояв пізнавальних потреб людини. Суб'єктивно для самої людини інтерес у спілкуванні з іншою людиною виявляється в зосередженості на повідомлених нею відомостях, її обличчі, мові, певних діях тощо. Коли інтерес є взаємним, то він поглиблює контакти між людьми, зближує їх. Особливу роль при цьому відіграє почуття симпатії.

Існує немало чинників, які сприяють виникненню симпатії між особами, що спілкуються:

1)      у розмові треба всеж таки виявляти щиру зацікавленість співрозмовником, частіше називати його на ім'я;

2)      бажано частіше посміхатися, бо, як говорить старовинне китайське прислів'я, "людина, що не має посмішки на обличчі, не повинна відкривати своєї крамниці";

3)      необхідно заводити розмову на теми, що цікавлять співрозмовника; а це принцип комунікабельності.

4)      слід давати людині відчути її деяку перевагу над собою й робити це щиро, завжди пам'ятаючи одне з головних правил спілкування: "Робіть для інших те, що вам хотілося б, щоб інші робили для вас";

5)      виявляти вміння уважно слухати й спонукати співрозмовника розповідати про себе.

Щодо ролі слухання в оперативному спілкуванні, то про це слід сказати окремо. Відомо, що дуже значна частка інформації може бути отримана тільки шляхом її слухового сприйняття. Але, якщо людина не вміє слухати, вона може багато відомостей пропустити повз вуха. Причинами цього може бути або зосередженість на власних думках, або ж неприязнь чи й відкрита ворожість до співрозмовника. Невипадково, що за манерою слухати психологи поділяють людей на три категорії: уважні слухачі; пасивні слухачі й агресивні слухачі.

Отже, оперативні працівники можуть скористатися з таких порад щодо підвищення ефективності слухового сприйняття. По-перше, слід підготуватися до уважного слухання, визначити його мету. Тобто, якщо є необхідність при проведенні розвідувального опитування особи, що становить оперативний інтерес, з'ясувати її кримінальні зв'язки, то на сприйняття саме цих відомостей і треба настроїтися оперативнику. По-друге, треба зосередитися на тому, що говорить співрозмовник. По-третє, слухати співрозмовника слід з інтересом, надавати йому можливість висловитися до кінця. І, по-четверте, доцільно шляхом запитань, перефразовуючи почуте, уточнювати важливі деталі. Слід, крім того, пам'ятати про те, що вислухування співрозмовника демонструє уважність до нього, а це сприяє увазі з його боку. А при можливості користуватися оперативно-технічними засобами, тобто якщо є найпростіший диктофон, тоді оперативник може себе самостійно перевірити, а саме головне отриману інформацію.

Велике значення для встановлення психологічного контакту має вибір приводу для знайомства з об'єктом оперативного інтересу. У реальному житті люди для знайомства використовують різні прийоми: компліменти, лестощі, звертання до почуття власної гідності співрозмовника тощо. При цьому саме природність приводу для знайомства забезпечує його успіх.

 

Що стосується теорії та практики результативного спілкування, то належна взаємодія з зацікавленою Вас людиною складається з індивідуальних контактів, користь від яких удається збільшити через їхню раціональну організацію. Різні аспекти цих взаємин ми коротенько і розглянемо.

Спілкування є результативним при тій умові, що воно підлегле досягненню ряду цілей, наприклад, таких як:

-        вивчення психології об'єкта;

-        діагностика об'єкта;

-        установлення більш тісних контактів;

-        забезпечення співробітництва;

-        обговорення конкретної проблеми;

-        одержання потрібної інформації;

-        передача своєї фактури, або дезінформації;

-        переконання в чомусь;

-        примус до чого-небудь.

У ході повноцінної взаємодії можна виділити, перетікаючи друг у друга фази, що включають:

-        попередню підготовку;

-        початок розмови із забезпеченням підходящого психоемоційного настрою співрозмовника;

-        проведення своєї теми й напрямок бесіди в передбаченому напрямку;

-        завершення діалогу із закріпленням досягнутого результату. На етапі попередньої підготовки займаються:

-        проясненням того, ЩО потрібно досягнути в результаті розмови, відзначаючи кращий максимум і прийнятний мінімум;

-        одержанням первинної інформації (про партнера та проблему, що їх стосується,);

-        обмірковуванням тактики контакту (згідно з психологією об'єкта й іншими діючими тут факторами);

-        відпрацюванням виграшних компонентів спілкування (вибір підходящого моменту, місця, обстановки й обставин побачення).

Початок розмови з підтримкою відповідного психоемоційного настрою, що будується на припиненні негативних ЕМОЦІЙ і відкиданні всіляких бар'єрів, тим самим ускладнюють взаєморозуміння. Негативні реакції співрозмовника засікають по різних зовнішніх проявах (різкості фраз, скованості поз, вузькості зіниць...) і знімають різними психологічними прийомами (вибором особливо діючих слів, мімікою, тілесними копіюваннями...).

Проведення обраної теми й підстроювання бесіди до коливань діалогу спираються на вихідну тактику з постійним спостереженням за різними (жести, вираження обличчя, погляд...) реакціями партнера й корекцію, виходячи з них, своєї наступної поведінки.

Завершення бесіди із закріпленням досягнутого результату мається на увазі, що даний акт спілкування позначиться певною мірою на мисленні й учинках співрозмовника, не змусивши його поміняти судження.

В оперативній же роботі, яка потребує приховання оперативником дійсної мети спілкування, для встановлення контакту нерідко використовуються різноманітні комбіновані прийоми. Наприклад, розігрується втрата певного предмета (книги, гаманця, папки з документами тощо) з одночасним створенням умов для того, щоб він потрапив у поле зору об'єкта оперативного інтересу. Причетність останнього до виявлення "пропажі" використовується як привід для знайомства й подальшої бесіди.

Можна рекомендувати й інші способи встановлення психологічного контакту, які базуються на штучно створених умовах, обставинах, підготовлених подіях тощо, які спонукають об'єкт до зближення з оперативним співробітником. Наприклад, це може бути інсценування нападу на особу, що становить оперативний інтерес, і наступний демонстративний захист його оперативним співробітником або "випадкове" знайомство з об'єктом за умови влаштованого сусідства з ним по готелю, спільної поїздки в одному купе тощо. З моменту встановлення психологічного контакту, власне, й починається оперативне спілкування.

Важливе значення має окреме уявлення про засоби спілкування (його знакові системи). Психологія розрізняє вербальне та невербальне спілкування.

Сутність вербального спілкування полягає в тому, що воно відбувається шляхом словесного обміну певними відомостями й думками. Таке спілкування виконує перш за все інформаційну функцію. У свою чергу, інформація поділяється на інструментальну, яка використовується для регуляції предметно-дійових відносин суб'єктів спілкування, та експресивну, що стосується оцінок, самооцінок, емоційних зв'язків між сторонами тощо.

Словесне спілкування є також ефективним засобом емоційного впливу однієї особи на іншу. Розрізняється емоційно-позитивний вплив (заохочення), який стимулює дії партнера по спілкуванню, та емоційно-неґативний (покарання), що гальмує ці дії.

Вербальне спілкування розглядається переважно як усне мовне спілкування, бо люди здебільшого користуються саме ним. Але воно охоплює й письмове мовлення. До речі, в оперативно-розшуковій діяльності способи письмового спілкування відіграють досить значну роль. Це, скажімо, поштові відправлення оперативних повідомлень, закладання їх у тайники, передавання злочинцями "маляв" через кримінальні зв'язки тощо.

Торкаючись проблеми оперативного спілкування, слід з'ясувати специфічні психологічні чинники, які впливають на цей процес і його результати. По-перше, треба чітко уявляти предметне значення слів, які уживаються сторонами під час оперативного спілкування. У психології для цього використовується термін "денотат", що є тлумаченням слова.

Узагалі вихідні денотати містяться в тлумачних словниках. Але в п якденному застосуванні тих чи інших слів люди інколи надають їм іншого значення, яке нерідко набуває основного змісту мовного спілкування для певних осіб і соціальних груп. Особливо це стосується жаргонної, сленґової мови в різних соціальних (вікових, професійних, кримінальних) колах. Так само ті чи інші слова в деяких випадках можуть сприйматися з додатковим значенням, викликати певні почуття, асоціації, емоції, що в психології називається конотацією.

Професійне використання знань, про які йдеться вище, сприяє досягненню успіху в оперативному спілкуванні (наприклад, розіграна в кінофільмі "Місце зустрічі змінити не можна", комбінація щодо передання Шараповим у банду "маляви" від Фокса продемонструвала значну роль використання в ОРД психології немовного вербального спілкування). І, навпаки, неврахування зазначених чинників може призвести до небажаних наслідків в оперативному спілкуванні.

На відміну від вербального спілкування, невербальне полягає у використанні під час спілкування немовних знакових систем, таких як:

1) поза, тобто положення тіла, відповідно до психічного стану людини. Так:

- руки, закладені за спину, високо піднята голова, виставлене підборіддя вказують на почуття впевненості людини в собі й переваги над іншими особами;

-        спирання руками на стіл чи стілець свідчить про відчуття неповноти контакту з партнером;

-        закладання великих пальців рук за пояс або в прорізи кишень є знаком агресивності;

-        схрещені кінцівки означають скептичну установку особи;

-        несхрещені ж кінцівки (і до того ж розстебнутий піджак) сигналізують про встановлення довіри;

-        закидання ноги на ногу зі схрещуванням рук свідчить про "відключення" особи від розмови;

-        часта зміна поз, метушливість говорять про внутрішню стурбованість людини й т. ін.;

2)      міміка: скорочення або послаблення м'язів обличчя дуже добре відбивають почуття й емоції людини (радість, інтерес, здивування, відразу, презирство, страх, гнів, сором, скорботу);

3)      погляд, із якого можна "почерпнути" багато корисної інформації:

-        "відсутній" погляд свідчить про зосереджені роздуми особи;

-        переведення погляду на навколишні предмети розуміється як падіння інтересу до бесіди;

-        пильний погляд в очі при звужених зіницях ознака ворожості;

-        наполегливий погляд в очі при розширених зіницях - знак сексуальної зацікавленості;

-        відвід та опускання погляду - сором, обман;

-        погляд збоку - недовіра і т. д.;

4)      жести:

-        активна жестикуляція є свідченням позитивних емоцій, дружності, зацікавленості партнером;

-        надмірна жестикуляція виступає як ознака невпевненості, неспокою;

-        демонстрування відкритих долонь – показник відвертості;

-        стискання кулаків указує на збудження, агресивність і т. д.

До невербальної знакової системи відноситься також дотримання норм просторової організації спілкування.

Розрізняються чотири зони просторового зближення під час спілкування:

1)      зона інтимного спілкування (від півметра до безпосереднього тілесного контакту, що відбувається між; закоханими особами, батьками та

дітьми, дуже близькими друзями);

2)      зона особистого спілкування (від півметрової до півтораметрової дистанції, на якій спілкуються добре знайомі між собою люди, що дозволяє їм доторкуватися один до одного, хлопати по плечу, обмінюватися потискуванням рук тощо);

3)      зона формального спілкування (від півтора до трьох метрів), у межах якої ведуться випадкові, малозначущі бесіди;

4)      зона публічного спілкування (більше трьох метрів).

Успіх спілкування залежить не тільки від правильно обраних засобів, а й від застосованих психологічних прийомів і способів, до яких наукою віднесено:

 а) ідентифікацію (розуміння людини, що цікавить, шляхом уподібнення їй, коли одна особа під час спілкування намагається поставити себе на місце іншої);

б) емпатію (почуттєве розуміння особою протилежної сторони, прагнення емоційно протилежної сторони, прагнення емоційно відгукнутися на її проблеми);

в) рефлексію (усвідомлення того, як одна особа сприймається іншою особою, що є партнером по спілкуванню).

Що ж до технологій оперативного спілкування, то видається доцільним указати на рекомендовані психологами важливі умови, які можуть сприяти його успіхові:

1)      доброзичливість і тактовність під час спілкування;

2)      знаходження за можливістю в зоні просторового комфорту;

3)      залучення особи, яка є стороною спілкування, до діалогу;

4)      критичне ставлення до своєї поведінки під час спілкування.

Найважливішою умовою досягнення успіху в оперативному спілкуванні є встановлення довіри між особами, які спілкуються. Психологічний зміст довіри полягає в суб'єктивному відчутті безпеки та впевненості партнерів один в одному, що є результатом досягнення перцептивності в спілкуванні, тобто взаємного розуміння, щирості й доброзичливості. Установлення довірчих відносин нерідко стає єдиним засобом здобуття успіху в оперативному спілкуванні. Це особливо стосується ведення переговорів,:, наприклад, при визволенні заручників, подоланні збройного опору злочинців, коли треба упевнити супротивника в необхідності припинення його протиправних дій.

Наука та практика вже виробили певні правила для успішного проведення переговорів:

1)      спонукання протилежної сторони до переговорів, до формулювання певних її вимог, що відповідають ситуації;

2)      уважне вислухування об'єкта й демонстрування зацікавленості розмовою;

3)      чітке й зрозуміле висловлювання своєї позиції, аргументів ;

4)      ведення розмови тільки по суті й тільки заради досягнення мети переговорів;

5)      контролювання своїх особистих емоцій та усвідомлювання емоцій протилежної сторони;

6)      утримування від висновків про наміри протилежної сторони, якщо підставами є тільки власні побоювання;

7)      залучення об'єкта переговорів до процесу прийняття спільного рішення;

8) відшукування взаємної вигоди, шляхів і рішень, що влаштовують протилежну сторону.

Центральною ланкою оперативного спілкування є психологічний вплив оперативного співробітника на відповідну особу або групу осіб.

Узагалі оперативно-розшуковий вплив в ОРД являє собою предметно-дійовий акт, спрямований на безпосередній об'єкт оперативно-розшукової діяльності, для досягнення її мети та виконання конкретних завдань. Відомо, що засобами цього впливу є передбачені законом правові норми, тобто заходи, засоби й методи ОРД, реалізація яких, поряд з іншим, здебільшого передбачає психологічний вплив на зазначений об'єкт.

У сучасних наукових роботах немає чіткого визначення поняття психологічного впливу. Судячи із загальнопсихологічної інтерпретації, під таким впливом можна розуміти вплив на психіку, поведінку, почуття, емоції людини певного предмета-об'єкта чи також людини шляхом перенесення від одного об'єкта до іншого будь-яких імпульсних сигналів-рухів (доторкання, ударів, стиснення) або сигнально-знакової інформації з метою певного трансформування (коригування) зазначених особистісних компонентів.

У деяких роботах із теорії ОРД відзначається, що сутність психологічного впливу полягає в спонуканні об'єкта прийняти ідею, яка нав'язується йому, або організувати свою поведінку в необхідному для ОРД напрямку. Між тим можна все ж таки констатувати, що на сьогодні вже напрацьовано певні положення й рекомендації, які складають базові знання про психологічний вплив в оперативно-розшуковій діяльності.

Цими знаннями охоплюються насамперед принципи психологічного впливу, серед яких, крім принципу безумовного дотримання законності, провідне місце займає принцип гуманізму (ідеться про реалізацію Загальної декларації прав людини, проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року; Європейської конвенції з прав людини", прийнятої у Римі 4 листопада 1950 року; Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, проголошеного резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 року; Міжнародного пакту про громадянські та політичні права - "Заключного Акту Гельсінської наради" 1975 року, а також Конвенції проти катування та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження й покарання, проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1984 року, які гарантують недопущення в процесі негуманного ставлення та завдання шкоди психічному здоров'ю окремих осіб).

Що стосується питання загальних рекомендації з організації спілкування з джерелами інформації ми пропонуємо: готуючись до перспективного контакту необхідно враховувати те, що:

-        у холодні й сухі дні людина краще працює, тоді як занадто жарка або волога погода помітно притупляє інтелект;

-        зустрічі "на морі" через особливий вплив свіжого "морського" повітря досить сприятлива для проведення ділових переговорів;

-        у районі 19 годин нервово-психічний стан людей стає досить хитливим, що може проявитися в зайвій дратівливості й запальності;

-        там, де немає юрби й музика звучить не дуже голосно, легше додати бесіді інтимно-довірчий характер;

-        будь-яка радість збільшує альтруїзм, образа або розчарування - зменшує його;

-        нас завжди притягають знаючі й досвідчені люди;

-        людина любить тих, хто любить симпатичних йому людей;

-        чим частіше ми бачимо партнера по спілкуванню, тим більше імовірність того, що він нам сподобається, але надмірні контакти, однак, знижують його привабливість;

-        чим більше хто-небудь має владу, тим менше цей індивід прагне до дружніх контактів;

Вступаючи в розмову й усуваючи внутрішнє напруження у партнера, пам'ятайте про те, що:

-        тверде упевнене рукостискання, супроводжуване поглядом в очі подобається звичайно, майже усім;

-        дипломатичне поводження припускає обережність, тактовність і елементарну чемність;

-        банальний початок орієнтує на банальність усієї бесіди;

-        суб'єкта найбільше ображає, коли повідомляють, що не пам'ятають його імені, адже цим йому як би натякають, що він з ім не має ніякого значення для партнера;

-        люди, що пізнали емоційні потрясіння, нерідко шукають в співрозмовнику лише "резонатора", а не порадника (непогано виражає розуміння й співчуття, приміром, звичайний дотик

руки...);

-        почавши бесіду, спробуйте організувати доброзичливу атмосферу такими питаннями, на які людина відповість "так" із помітним задоволенням; тим самим завойовується довіра партнера;

-        доброзичлива установка (готовність слухати людину) породжує стан волі і невимушеності; чим менш ми осуджуємо що говорить співрозмовник, тим більше самокритичним він проявиться, виявляючи свої думки й почуття набагато відвертіше, ніж у ситуаціях з усвідомленим контролем;

-        люди звичайно, люблять говорити про власну персону і підкреслювати свою значущість;

-        розмовляти із суб'єктом бажано лише на його звичній "мові", не зловживаючи незнайомими словами (що дратує) і не висловлюючи надмірно спрощено (Вас можуть запідозрити в низькому рівні інтелекту);

-        на перший план у ході спілкування необхідно висувати судження й устремління співрозмовника (замість "я б хотів..." - "Ви хочете..."), оскільки він охоче підтримує розмову про власні проблеми і бажання;

-        щоб налагодити повне взаєморозуміння і породити невимушеність при контакті, бажано копіювати як позу, так і жести співрозмовника;

-        коли людина емоційно збуджена, вона часто виражається надто експресивно і як би нападає на співрозмовника, хоча це з ім не так;

-        стійкий контакт очима з співрозмовником виявляє зацікавленість і надихає його на продовження монологу;

-        найпростіші нейтральні слова ("звичайно", "розуміється"...) зі співчутливим нахилом голови, підбадьорюють співрозмовника і викликають у нього бажання продовжувати спілкування;

-        ніщо так не подобається безмовному партнерові, як пропозиція висловити своє судження, що, звичайно ж, треба уважно вислухати;

-        будь-якій людині подобається, коли йому повідомляють приємні речі, особливо це цінують жінки;

-        чимале значення для приведення об'єкта в доброзичливий стан завжди має розумно сказаний комплімент;

-        не можна розраховувати на дружню відвертість у відповідь на фальш, нехай навіть замасковану;

-        не варто задавати зайву кількість питань, оскільки це може перешкодити Вам знайти необхідну довіру;

-        для викликання ворожості цілком вистачає сухості і стриманості в обміні інформацією:

Ведучи розмову не, забувайте, що людей за звичай дратують:

-        негативний егоцентризм (мова про свої особисті інтимні справи, будь то хвороба або неприємності на роботі);

-        пасивність (піддаткування співрозмовникові і небажання висловлювати обмірковану думку);

-        самозаглибленість (зосередженість лише на своїх успіхах і проблемах);

-        низька емоційність (незмінне вираження особи, одноманітний голос, прагнення не дивитися партнерові в очі...);

-        похмурість (підкреслене небажання підтримувати бесіду, коли потрібно "кліщами тягти кожне слово"...);

-        серйозність (повна відсутність посмішки і сприймання усього всерйоз);

-        підлесливість (запобігливий тон, штучна веселість і показна дружелюбність...);

-        відсутність тактовності та швидкоплинні висновки (зайві перебивання співрозмовника і суб'єктивні оцінки по першому ж враженню; усе це змушує прийняти оборонну позицію, що перешкоджає нормальному спілкуванню);

-        зарозумілість (гордовитість і зневага до співрозмовника, "проціджування" слів крізь зуби...);

-        брутальність (виразне і досить нечемне протиріччя...);

-        балакучість ("володіння розмовою як особистою вотчиною");

-        непрошені поради (давати поради, коли про це з ім не просять, особливо якщо порадник не дуже розуміється в питанні );

-         закриті питання (тобто питання, що вимагають однозначного - "так" або "ні" - відповіді; вони ведуть до створення напруженості в бесіді, оскільки обмежують у партнера простір для маневру, і він може відчути себе як на допиті).

Реалізуючі цільову настанову, незайве знати, що:

-        першим найчастіше змушений говорити більш слабкий;

-        для підтримки інтересу до себе можна інтригувати партнера своєю поінформованістю;

-        тон власного голосу корисно виміряти по тону співрозмовника: коли останній підвищує тон, говорите тихіше, що змусить його понизити силу голосу; при цьому він буде шкодувати про власну гарячність, залишивши в такий спосіб перемогу в цьому епізоді за Вами:

-        обман доцільний, лише якщо він напевно не може бути викритий;

-        малюсінька неправда здатна породити велику недовіру;

-        нечітко сформульоване питання нерідко насторожує співрозмовника;

-        корисно давати партнерові шанс продемонструвати свої пізнання в будь-якій області;

-        люди болісно відносяться до нагадувань про ті помилки, що вони вже не роблять;

-        те саме зауваження, що критикує, вимовленим спокійним рівним тоном, може викликати: порушення в холерика, доливши енергії в сангвініка, утрату настрою в меланхоліка і з ім не впливати на холоднокровного флегматика;

-        не слід сприймати мовчання як увага; нерідко це може бути лише заглибленість людини у свої думки.

 Закінчуючи діалог, враховуйте, що:

-        нечіткий і невиразний кінець бесіди здатний розвіяти сприятливе враження від усіх ваших висловлень;

-        останні фрагменти розмови запам'ятовуються краще;

-        необхідно уміти вчасно зупинитися, інакше ефективність проведеного контакту значно понизиться

Далі слід з'ясувати розроблені психологією основні методи психологічного впливу, які застосовуються й в ОРД: переконання; примушення; навіяння (сугестія).

Під переконанням розуміється різнобічний психологічний вплив на особистість із метою формування в неї одних якостей замість інших, а також спонукання до певної, необхідної в оперативно-розшуковому відношенні, діяльності (поведінки). Основними компонентами переконання є інформування, роз'яснення, спростування, переговори. Стимулюючими засобами в процесі переконання можуть бути: виклад певних доводів; вислуховування сумнівів і заперечень об'єкта та використання додаткових аргументів.

Ефективним засобом переконання є відтворення подій. Це дозволяє викликати асоціативні зв'язки, а також певний емоційний стан в особи, на яку впливають, що полегшує процес сприйняття нею тих чи інших фактів і доводів.

Примушення являє собою жорстку форму психологічного впливу. Це частіше за все полягає в позбавленні об'єкта права вільного вибору прийнятних для нього умов і правил поведінки.

Найбільш відомим прийомом примушення є вплив на особу шляхом психологічного маніпулювання певними обставинами, ситуаціями тощо, у результаті чого вона обирає вигідний для мети ОРД варіант поведінки, але такий, що об'єктивно суперечить її дійсним інтересам.

Також часто використовуються заборона (здебільшого це стосується протиправних дій), категорична вимога та попередження (впливовий результат чого залежить або від повноважень і можливості застосування санкцій, або тільки від великого авторитету особи, яка впливає). Застосовується ще й погроза, впливова дія якої полягає в страху, який викликається даним прийомом примушення.

Додатковими прийомами психологічного впливу можуть бути ще й такі, як психологічна пастка, "торгівля", "гра на почуттях", "укладення парі", "доміно".

Так, суть психологічних пасток полягає в демонстрації перед очима об'єкта предметів, які свідчать про причетність його до певних фактів і подій; передача йому певної інформації й подальше спостереження за його реакцією. "Торгівля" зводиться до обіцянки оперативника не розголошувати інформацію, яка може компрометувати об'єкта впливу; "гра на почуттях" сприяє виникненню в співрозмовника почуття своєї провини; "укладення парі" - це домовленість "на спір", коли оперативник намагається отримати певні відомості від об'єкта в результаті виграшу парі. Прийом "доміно" зводиться до швидкого поступового отримання інформації від партнера одразу після того, як він надасть перші відверті відомості.

Сьогодні теоретики й практики ОРД нерідко пропонують застосування методу навіяння. Це один із дуже ефективних засобів. Його суть полягає в тому, що психологічний вплив на поведінку об'єкта здійснюється непомітно для нього. Але цей метод пов'язаний зі звуженням свідомості, усвідомленості й адаптивності людини, і навіть із відсутністю розуміння та логічних оцінок минулих подій. Тому звернення до зазначеного методу зобов'язує оперативного співробітника бути достатньо обізнаним у цьому плані й дуже обережним.

Вибір зазначених вище методів головним чином, залежить від:

-        об'єкта впливу, його реальної психологічної уразливості (рис характеру, біографії, ситуації тощо);

-        мети впливу (зміни мислення, залучення до негласного співробітництва, отримання потрібної інформації, надання одноразової допомоги й т. ін.);

-        власних персональних установок (правових, моральних, етичних) та реальних можливостей суб'єкта впливу (наявність часу, знань, умінь, організаційної та технічної підготовки тощо).

До всього вищесказаного слід додати, що, вдаючись до психологічного впливу, важливо вміти захопити ініціативу, примусити протилежну сторону відмовитися від злочинних намірів і активних дій, адже ініціатор завжди випереджає й нав'язує іншій стороні вигідні для нього умови. Той, хто володіє ініціативою, може ретельно готувати впливові заходи, а той, хто відчув уже їх на собі, змушений наспіх вирішувати проблеми, що раптово виникли. Перевага ініціативи створює сприятливі умови для успішного психологічного впливу.

Існують складні елементи спілкування

Будь-яка бесіда складається з численних елементів, що залежать від зовнішніх обставин і зчеплених продуманою стратегією. Різні аспекти ефективного спілкування представлені в розділах методи, що обрисовують вербування і, впливу на людину, тут же ми приведемо лише якісь рекомендації, що орієнтують.

Готуючись до бесіди, візьміть до уваги, що:

-        необхідно бездоганно орієнтуватися в тій проблемі, що ви збираєтеся серйозно обговорювати; утримуйтеся від необґрунтованих суджень;

-        розташовуючи за столом, друг проти друга ви створюєте атмосферу конкуренції, знижуючи цим шанси на успіх переговорів;

-        непотрібна присутність незацікавлених осіб і всякі непередбачені відволікання (дзвінок по телефону, раптовий шум, випадковий відвідувач...) заважають довірчому спілкуванню, ламаючи установлюваний Вами, настрой бесіди;

-        бажаючи, щоб співрозмовник запам'ятав деякий факт, подайте йому цю інформацію на самому початку розмови, якщо ж Ви хочете, щоб він щось зробив - залишіть прохання на кінець бесіди.

Спілкуючись із людиною, усвідомлюйте, що:

-        люди нерідко починають мислити лише в той момент, коли вони заговорять;

-        чим менше в партнера впевненості в собі, тим більше він ходить навколо так, поки зважиться й приступить до головного;

-        з схвильованою й збудженою людиною нема сенсу говорити по-діловому;

-        небезпечно піддаватися на впливові емоцій співрозмовника, інакше можна загубити весь зміст повідомлення;

-        випробуючи пресинг поспіху або найсильнішого бажання відправитися в туалет, суб'єкт виявляється не в змозі розумно мислити;

- прикидаючись начебто, ми потрапили в розставлену нам пастку, ми виявляємо істинно вишукану хитрість, оскільки ввести людину в оману легше всього тоді, коли вона хоче обдурити нас";

Розраховуючи одержати яку-небудь інформацію, не забувайте, що:

у відповіді на фактичне твердження партнер повідомляє більше зведень, чим відповідаючи на звичайне питання;

-        для жінок характерне сприйняття дрібних подій як великих;

-        приголомшуючи людини, інший раз удається одержати досить несподівані матеріали;

-        якщо створити переконливе враження, що відаєте набагато більше співрозмовника, останній сам розповість усе, що знає;

-        вислухуючи емоційні слова й вираження, вникайте в їхній реальний зміст, а не оформлення;

-        відкриті питання гарні при позитивному або нейтральному відношенні співрозмовника, коли Вам потрібні додаткові зведення або необхідно прояснити реальні мотиви й позиції об'єкта; оскільки ініціатива тут передається партнерові, стежите, щоб він не захопив контроль над ходом усієї бесіди.

Для збереження потрібної Вам доброзичливості корисно знати, що:

-        суб'єкта можна привести в гарний настрій, пішовши йому на певні поступки, що власне, кажучи помітно менше, ніж здаються на перший погляд;

-        при всякому підходящому випадку активно визнайте правоту партнера, що може бути корисно навіть тоді, коли він у чомусь не правий;

-        чим критичніше до себе Ви віднесетеся при помилці, тим більше обеззброюється супротивник;

-        чемність обходження не зменшить ясності ні прохання, ні наказу, але явно перешкодить виникненню в партнера прихованого опору;

-        досить недобре на атмосферу ділової розмови впливає презирливе відзначення аргументів співрозмовника без усякого бажання зрозуміти їхній дійсний зміст;

-        коли висловлюється цілком неприйнятна для Вас позиція, не варто відкидати, краще сказати, що Вам вона поки що незрозуміло.

Вибудовуючи композицію контакту враховують, що:

-        у виборі тактики і техніки бесіди треба враховувати своєрідність мислення співрозмовника і його психофізичних особливостей (приміром, жінці доцільно показати, що зроблено, а не як робиться);

-        бесіду варто періодично перемежовувати обґрунтованими паузами, щоб давати можливість передохнути і закріпити досягнуте;

-        темп подачі матеріалу і розміщення зупинок визначаються з урахуванням психології партнера, при цьому найбільш ефективний "квантовий" (тобто дозований порціями) посилання фактури;

-        не дуже приємні моменти і факти бажано чергувати зі сприятливими, а початок і кінець бесіди повинні бути безсумнівно позитивними;

-        у міру наближення до завершення, насиченість контакту найчастіше рекомендується підвищити;

-        бажано не допускати враження, що співрозмовник здався або помітно відступив від власних позицій.

Бажаючи переконати партнера в чомусь:

-        намагайтеся виявити в співрозмовника всі пункти внутрішнього коливання, або ж ті, де розігрується боротьба мотивів, і саме на них сконцентруйте свій вплив;

-        впливайте лише тими аргументами, які людина здатна сприйняти;

-        не обмежуйтеся голим приведенням фактів і доводів, а чітко розкривайте весь їхній зміст;

-        спочатку спробуйте дати відповідь на аргументи візаві, а після уже висловлюйте власні доводи;

-        завжди майте про запас один гарний аргумент, на той випадок якщо об'єкт у момент ухвалення рішення раптом стане коливатися;

-        корисно додавати окремим твердженням форму нейтрального питання (інший раз риторичного, а те і на обмірковування...), тоді ваш візаві не відчує стороннього тиску і зв'язаного з ним глибинного контексту і зможе сприйняти подібну подачу як власна думка;

-        утримуйтеся від питань, на які співрозмовник може відповісти "ні" (коли суб'єкт привселюдно повідомив про свою думку, вона стає досить стійким до всіх наступних атак на нього...);

-        схиляючи людини на свою сторону, дивитеся йому між око і представляйте саме ту реакцію, що ви очікуєте від співрозмовника;

-        не відступайте доти, поки партнер неодноразово і чітко не повторить рішуче "ні";

-        відслідковуйте невербальні реакції об'єкта підбудовуючи власне поводження до його психічного стану (так, якщо візаві зацікавився пропонованою проблемою, він вийме сигарету з рота або схилить голову набік; втрачаючи інтерес до бесіди він стане розмальовувати папір або закидає ногу на підлокітник крісла; у момент ухвалення рішення партнер погладжує підборіддя, а виявившись в утрудненні і непевності - почухує вухо, щоку або ніс, а також потирає ока...).

У маніпулюванні фактами використовують такі способи, як:

-        підсування помилкового факту або натяку до повідомлення про реальні події;

-        відволікання уваги ( грою на емоціях або побічній фактурі...) від важливих даних;

-        підміна фактів емоціями;

-        вибудовування помилкових висновків із вірних фактів;

-        помилкові узагальнення (загальні висновки на приватному факті);

-        зневага тимчасовими і логічними зв'язками між фактами;

-        використання багатозначних слів;

-        помилкові посилання на авторитети;

-        гра на асоціаціях ("повага до науки"...);

-        гра на самолюбстві ("Як Ви звичайно, знаєте...").

Щоб розсіяти рішучість об'єкта і перешкодити йому прийняти небажане для Вас рішення, використовують нетактовні прийоми, такі як:

-        запізнення на зустріч;

-        глузування, образи, обвинувачення;

-        демонстративна зневага;

-        повідомлення чогось неприємного;

-        розігрування "нерозуміння";

-        тиск "недостачею часу";

-        приголомшення напором;

-        установлення нереальних термінів;

-        затягування переговорів...

Коли по позі людини Вам стане з ім ясно, що він має намір закінчити розмова, беріть ініціативу у свої руки і першим запропонуєте завершити контакт, оскільки це дозволяє зберегти психологічну перевагу і Ваш контроль над ситуацією.

 

Існують індивідуально-типологічні особливості спілкування окремих категорій осіб. Психологічні особливості, що характеризують динаміку психічних процесів особистості, як відомо, називають індивідуально-типологічними рисами або темпераментом. Залежно від сили, врівноваженості і рухливості нервових процесів виділяють чотири основних типи темпераменту: сангвінічний, холеричний, флегматичний, меланхолічний. Особливості темпераменту, хоча й мають виражену генетичну природу, багато в чому залежать від життєвого досвіду людини. На них накладає відбиток складна безупинна взаємодія між біологічним і соціальним в особистості; генетично обумовлені варіації модифікуються впливами навколишнього середовища.

Особливості темпераменту певним чином позначаються на розвитку особи. Так, зокрема, сильний і рухливий індивід має більш широкі соціальні контакти; у нього більше друзів. Набуті навички спілкування створюють істотні умови для самоствердження, активного розвитку особистості. Однак можна говорити лише про взаємодію, але не про обумовленість розвитку людини особливостями типу нервової системи. Темперамент не може визначати ні спрямованості особистості, ні її прагнень і інтересів, ні її ідеалів, тобто всього багатства змісту духовного життя, що є результатом відображення змісту реального життя. Однак ця характеристика надзвичайно важлива для розуміння складної поведінки людини.

Для отримання необхідного ефекту в процесі психологічного впливу особливості темпераменту обов'язково повинні враховуватися, тому що це визначає індивідуальність особистості, а при їх, неврахуванні може гальмувати формування позитивних якостей і сприяти розвитку негативних.

Отже, темперамент як формальна характеристика поведінки не визначає змісту і спрямованості діяльності. Темперамент не зумовлює певну поведінку, а лише визначає спосіб її реалізації у конкретній ситуації. Це необхідно враховувати при взаємодії з людьми.

Експериментально було встановлено, що активність і пасивність суспільних контактів залежать від властивостей темпераменту. Емоційне забарвлення цих контактів цілком обумовлене соціальним впливом середовища. Як стверджує психологічна наука, незалежно від властивостей темпераменту, притаманних людині, яка перебуває в психотравмуючому середовищі, рано чи пізно воно може призвести до формування негативних поведінських установок, і навпаки, соціально здорове середовище формує соціально повноцінну особистість.

Знання недоліків поведінки, зумовлених певними параметрами протікання нервових процесів, дозволить компенсувати їх за рахунок позитивних виявів інших рис темпераменту. Врахування типу темпераменту може допомогти більш успішно прогнозувати подальший розвиток особистості, правильно організувати ефективний вплив, полегшувати процес управління зміною особистості в необхідному напрямку. Уміння виявлення, врахування та керування виявами темпераменту в процесі впливу є ознакою високої майстерності оперативного працівника.

Для здійснення індивідуального підходу в процесі впливу на особистість цілком природно виходити із загальної оцінки темпераменту, орієнтуючись на його основну, домінантну характеристику.

Отже, сам по собі темперамент не може бути причиною відхилення в поведінці або джерелом труднощів психологічного впливу. Проте варто пам'ятати, що ймовірність виникнення таких явищ залежить від властивостей темпераменту остільки, оскільки засоби впливу і впливи навколишнього середовища не відповідають (або вступають у протиріччя) властивим людині особливостями темпераменту. У зв'язку з цим потрібно знати основні вияви властивостей темпераменту і враховувати їх у процесі формування чи корекції особистості. Разом із тим, за переконанням учених-психологів, потрібно не тільки враховувати тип нервової системи, але й впливати на нього — навчати людину керувати виявами свого темпераменту. Не варто ставити завдання змінити темперамент, його потрібно враховувати, спиратися на нього, щоб зберегти індивідуальність особистості, на основі темпераменту і відповідно до нього формувати необхідні поведінські установки, переконання.

 

Що стосується питання конфліктів в оперативному спілкуванні та їх подоланні.

Окрему проблему в оперативно-тактичному аспекті ОРД становлять суперечності оперативного спілкування, особливо коли воно будується на примусовій основі. Не секрет, що об'єкти ОРД нерідко залучаються до цієї взаємодії, не бажаючи цього, а інколи й під загрозою застосування до них певних санкцій, що не може не приводити до психологічного протиборства. Особливого значення це набуває в спілкуванні оперативників із негласними працівниками або з відповідними кандидатурами, які погодилися на співпрацю без дійсного прагнення до цього, а через їх, скажімо, глибоку кримінальну "зараженість", страх помсти з боку кримінальних зв'язків, невпевненість у забезпеченні конфіденційності такого співробітництва тощо.

Для подолання таких ситуацій треба вміло використовувати первісні підстави залучення осіб до негласного співробітництва:

- очікування матеріального стимулювання;

- звільнення від кримінальної відповідальності та покарання за

учинені злочини;

- допомога у вирішенні життєвих чи побутових проблем й ін.

Надалі ж конфліктне протистояння слід долати шляхом формування стосунків із негласним працівником на засадах довіри.

Крім того, під час оперативного спілкування дуже часто виникає проблема подолання психологічних бар'єрів: байдужості, недовіри, ворожості, пересиченість спілкуванням тощо. Усе це веде до так званих конфліктів спілкування в ОРД . Практика свідчить, що психологічні бар'єри, насамперед інтелектуальний, емоційно-вольовий, мотиваційний, в оперативно-розшуковій діяльності набувають особливого, специфічного характеру.

Так, інтелектуальний бар'єр має вигляд розбіжностей у переконаннях, моральних позиціях, поглядах і залежить передусім від того, із ким оперативний працівник установлює контакт (законослухняний громадянин чи правопорушник), і в якому статусі він виступає, тобто в легальному чи нелегальному. Це особливо важливо для забезпечення успіху, скажімо, при проведенні оперативної установки, розвідувального опитування, особистого пошуку. Усунути такий психологічний бар'єр можна шляхом з'ясування, вивчення моральних позицій та коригування їх по суті.

Емоційно-вольовий бар'єр виявляється як негативний емоційний стан однієї чи обох сторін на даний момент (страх, розлючення, поганий настрій тощо) або завчасно сформоване негативне ставлення об'єкта впливу до оперативного працівника. Долається цей бар'єр завдяки уважному ставленню до протилежної сторони, розважливості, а також створенню сприятливих зовнішніх умов для спілкування.

Мотиваційний бар'єр найчастіше виявляється в небажанні об'єктів ОРД вступати в контакт з оперативним працівником із причин їхніх деструктивних психологічних установок, що може перемагається контрмотивами конструктивного характеру. Тут ми торкаємося загальної проблеми конфліктів в ОРД. Слід зауважити, що вже самий зміст ОРД як системи заходів, спрямованих на захист інтересів громадян, суспільства й держави від злочинних посягань, і функціональна структура, що складається із суб'єктів, об'єктів, заходів, засобів і методів ОРД, визначають конфліктну сутність цієї діяльності. Особливо чітко це виявляється на оперативно-тактичному рівні, для якого характерними є міжособистісні (певною мірою і міжгрупові) конфлікти різної тривалості та гостроти. їх джерелами стають суперечні відносини, а нерідко й відкрите протиборство між оперативними співробітниками й злочинцями.

Конфлікти цього рівня неминучі, оскільки інтереси сторін (оперативників і злочинців) від самого початку є прямо протилежними, а їх дії спрямовуються на досягнення взаємовиключних цілей, що й веде до протиборства. Причому різноманітність пов'язаних із цим ситуацій зумовлює використання злочинцями будь-яких, аби ефективних для них дій (частіше за все нещадних, жорстоких), тимчасом як для оперативних співробітників це можуть бути тільки визначені законом оперативно-розшукові заходи.

Практика й наукові дослідження свідчать про те, що в протиборстві, яке розглядається, значне місце посідає боротьба інформаційна, у якій пошуковим і розвідувальним заходам оперативних підрозділів протиставляються відповідні контрзаходи злочинців, їх пособників та інших заінтересованих осіб. Це, скажімо, недопущення просочення інформації з організованої злочинної групи, отримання її лідером відомостей про наміри, плани і операції стосовно цієї групи, підготування та поширення дезінформації тощо.

Оперативно-тактичне значення інформаційної боротьби очевидне, оскільки саме поінформованість про рішення і конкретні дії протилежної сторони частіше за все зумовлює успіх діяльності. Тому насамперед постає необхідність у збиранні суб'єктом ОРД максимальної кількості інформації про об'єкт ОРД і одночасному захисті себе від аналогічних контрзаходів. Головним тут буде такий принцип: хто скоріше досягне максимальної інформованості про супротивника, той переможе в боротьбі.

Інформаційна боротьба доповнюється фізичним, протиборством об'єктів і суб'єктів ОРД. І тут також викриваються нерівні правила цієї боротьби: оперативні підрозділи повинні діяти, безумовно, дотримуючись норм права та моралі, тимчасом як злочинці не переймаються ні цими, ні іншими обставинами, які б могли перешкодити їхній протизаконній діяльності.

Активність протидії злочинного елемента залежить, з одного боку, від характеру спрямованих проти нього оперативно-розшукових дій оперативників (активність, таємність, оперативна інформованість, предметність, цілеспрямованість, наступальність тощо), а, з іншого - від прагнення цього елемента нейтралізувати вказані дії, здійснити певний зустрічний вплив (психологічний, фізичний).

Саме тому протиборство в ОРД відрізняється від протиборства в інших видах правоохоронної діяльності, де її суб'єкти (наприклад, слідчий) завжди діють як офіційні представники правоохоронного органу, вступають у контакти зі злочинцями після їх, затримання чи арешту, як правило, у безпечних для себе умовах.

Конфлікти оперативно-тактичного характеру можуть зумовлюватися також неоднозначним психологічним ставленням суспільства до заходів зокрема, до інституту негласного співробітництва громадян з оперативними підрозділами, засудженням цієї практики певною частиною суспільства з позицій побутової моралі.

Причини такого ставлення людей до ОРД різні, але головна полягає, мабуть, у тому, як і в якій історичній, політичній, економічній, соціально-психологічній ситуації у суспільстві формується образ позитивного чи негативного героя, залученого до конфіденційного виконання завдань ОРД.

Наведемо такі приклади: Шарапов разом із колишнім фронтовим товаришем, що за певних обставин став бандитом, ризикуючи власним життям, здали банду в руки правосуддя. Павлик же Морозов "заклав" свого батька-куркуля, який виступав проти колективізації. І якщо названі першими герої й досі отримують позитивну суспільну оцінку, то другий образ уявлявся як позитивний лише за потребою окремих часів існування нашого суспільства. Сьогодні аналогічні переоцінки цінностей є особливо виразними, а тому й змінюється ставлення громадян до місця та ролі в суспільстві донощика чи "сексота".

У контексті питань, що розглядаються, слід звернути увагу й на інші конфлікти, які виникають в оперативно-розшуковій діяльності з причин недостатньої законодавчої визначеності правового статусу суб'єктів ОРД, а також, через недоліки організаційно-управлінського характеру. Такі конфлікти хоч прямо й не відносяться до конфліктів спілкування, але, здійснюючи негативний вплив на особистість зазначених суб'єктів, можуть певним чином скоригувати психічні стани й властивості оперативних працівників, що зазвичай відбивається на оперативному спілкуванні.

Справа в тому, що законодавець не визначив безпосередньо оперативних працівників як суб'єктів ОРД, не надав їм повноважень щодо виконання заходів і використання засобів ОРД. Ці повноваження, як відомо, закріплено взагалі за оперативним підрозділом та безпосередньо за його керівником.

Це дуже істотна суперечність, що негативно позначається на мотивуванні оперативно-розшукових дій, які виконують оперативні працівники, їхній ініціативності, активності та в цілому на професійному виборі. Унаслідок цього оперативники, від яких відомчі настанови та інструкції вимагають наступальності, безперервності, сміливості й рішучості дій, не маючи відповідних прав і повноважень, вимушені перестраховуватися й не ризикувати.

До факторів конфліктного характеру необхідно віднести й суперечності, пов'язані з недостатньою збалансованістю правових і морально-етичних компонентів оперативно-розшукової діяльності. Як відомо, основу заходів ОРД становлять дії, що нерідко обмежують права і свободи людини та юридичних осіб, що вже само по собі спричиняє психологічний дискомфорт. Це насамперед негласне проникнення оперативного працівника до житла чи іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією.

Хоча законодавець і відніс указані заходи до виняткових і тимчасових, у зв'язку з чим вони реалізуються лише за рішенням суду, однак практичне

їх застосування може викликати в оперативних працівників відчуття психологічної напруженості, внутрішньої боротьби мотивів між виправданою потребою та суто людським (морально-етичним, релігійним тощо) несприйняттям утручання в таємниці особистого життя людини.

Отаке, ОРД містить у собі такі (легітимні) оперативно-розшукові заходи, які за своєю природою суперечать морально-етичним і конституційним нормам демократичного суспільства. Зрозуміло, що їх здійснення вимагатиме відповідної психологічної готовності суб'єктів ОРД, у тому числі й подолання можливих внутрішньоособистісних конфліктів. Ці конфлікти, зокрема, заважають успішному проведенню розвідувального опитування, оперативної установки та інших заходів ОРД, основою яких є оперативне спілкування.

На успіх оперативного спілкування впливає також напруженість психіки оперативного співробітника. Вона може бути наслідком різних чинників, але головним видається підвищена відповідальність оперативників за прийняття рішень і необхідність невідкладного вжиття оперативно-розшукових заходів. Це об'єктивно існуючий фактор екстремальності, яка зростає у випадках прийняття рішень в обмежений проміжок часу, за недостатності оперативної інформації, в умовах ризику, наявності реальної небезпеки й т. ін.

Як відомо, екстремальних видів діяльності досить багато, наприклад професія пілота, хірурга, машиніста потяга тощо. Але напруженість психіки в

першого зникає після успішного завершення польоту, у другого - після закінчення операції, у третього - після прибуття до місця призначення. В оперативного ж працівника повна розрядка не настає ніколи через нестабільність оперативної обстановки, постійне зростання її криміногенності, відсутність упевненості в тому, що навіть успішно завершена оперативна комбінація в майбутньому не призведе до негативних наслідків.

Отже, конфлікти оперативного спілкування є доволі важливими чинниками, що впливають на його кінцеві результати. Тому знання природи конфліктів, динаміки розвитку, а також шляхів розв'язання - істотна складова професійно-психологічної підготовки оперативного співробітника.

Розглянуті питання щодо спілкування в оперативно-розшуковій діяльності, здійснення психологічного впливу під час цього спілкування, а також виникнення конфліктів у ОРД, пов'язаних з оперативним спілкуванням, та їх значення для проведення оперативно-розшукової діяльності є базовими. Вони, крім формування загальних теоретичних і прикладних знань із проблеми, яка розглядається, становлять також вихідну методичну основу подальшого розроблення методик оперативного спілкування та психологічного впливу на об'єкти оперативно-розшукової діяльності під час безпосереднього її виконання.

 

Підсумовуючи вищесказане ми наголошуємо, що спілкування в житті людини посідає визначне місце, а для працівників оперативних підрозділів   воно взагалі має першочергове значення. Спілкування під час опитування, відібрання пояснень, підбирання моделі, які б допомогли в розкриті злочинів – все це вимагає дуже акуратного підходу та визначення індивідуальної лінії поведінки виходячи з конкретної ситуації, конкретної людини, та мети що ставиться перед оперативним співробітником.

У даній статті розглянуто по-перше цілеспрямоване конструювання, що включає в себе вивчення конкретної людини, отримання необхідної інформації, переконання в чомусь, схилення до певної думки. В ході взаємодії з'являються фази, що переходять одна в одну: попередня підготовка, початок розмови, направлення розмови в необхідне русло, завершення діалогу і закінчення досягнутого результату. Поетапний розгляд кожної ступені розмови сприяє доскональному вивченню і розгляду таких важливих кроків як правильний початок розмови, з підтриманням відповідного психоемоційного настрою співрозмовника. Спостереження за опонентом під час контакту (рухи, жести, інтонація) реакціями на певні повороти розмови має керувати власну поведінку і розмову; „підстроюватись під партнера.”

Важливе значення має також обране місце, погода, оточуючі люди (не доцільно проводити довірчі бесіди в місцях, де голосно грає музика, або ввечері після 19.00 годин, коли в людей неврівноважений психологічний стан.)

Для сприйняття сигналів які ми отримуємо від оточуючих, необхідно знати, що деякі невербальні сигнали людина показує конвенціально (стандартно прийнятим способом у даному середовищі) та спонтанно. Дуже часто опоненти намагаються не видати своїх істинних намірів і можуть обмежуватись простим конвенціальним натяком, що іноді буває справжнім, але частіше дезорієнтуючим. Люди нерідко намагаються контролювати свою поведінку, але проблема в тому, що ми одночасно можемо контролювати не більше 2-3 з усіх реакцій . Тому маючи необхідні знання і досвід оперативні працівники можуть спостерігати не контрольований «витік» інформації, для того щоб виявити справжні наміри опонента.

Матеріали які використовувались в даній статті будуть ефективними та найбільш корисливими для оперативних працівників, які в свою чергу співпрацюють з цивільними особами й отримують від них корисну інформацію. Це допоможе ефективно спілкуватись з людьми, розрізняти, коли людина говорить правду, а коли намагається щось приховати, або коли її залякали – тобто весь спектр між особистісних відносин, важливих для роботи по виявленню, розкриттю, та профілактиці злочинів.

 

Список використаної літератури :

  1. Закон України „Про оперативно – розшукову діяльність „ // Відомості Верховної Ради України – 1992 . - № 22. – ст.. 303
  2.  Кондратьєв Я. Ю. Професійно психологічна підготовка працівників підрозділів  . – НАВСУ. К – 2002, ст. 19.
  3. Бараненко Б.І. Психологія ОРД. – К., 2003. 271 ст.


Обновлен 03 ноя 2016. Создан 01 апр 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником