БЛОГ ЯРИНИ ВОЛОДИМИРІВНИ ТАРАСЮК: перший web-сайт в Україні з вивчення ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Кримінально-правова характеристика злочинів проти власності

Ярина Тарасюк кандидат юридичних наук, доцент. Курс лекцій ОРД.



 

Злочинні посягання на індивідуальну власність громадян небезпечні тим, що вони заподіюють значну матеріальну шкоду громадянам, сприяють незаконному збагаченню злочинців. Серед злочинів, направлених на індивідуальну власність, значну небезпеку викликають крадіжки з квартир, а також кишенькові крадіжки. Актуальність боротьби зі злочинами такого роду обумовлюється також тривалою тенденцією їх щорічного росту. Постійний і значний ріст їх , а також пониження рівня розкриття дає підстави для припущення, що органи внутрішніх справ України недостатньо повно і ефективно використовують для боротьби з названими злочинами існуючої в їхньому розташуванні сили і засоби, не приймають належних заходів щодо повного виявлення осіб, схильних вчинити такі крадіжки, або раніше осуджених за вказані злочини.

Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільш цінних соціальних благ – право власності.

Право власності – це, відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України "Про власність", врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Цей закон визначає, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійснені. Право власності є непорушним. Це засвідчує, зокрема, Конституція України (ст. 41), Цивільний кодекс України (ст.ст. 316, 317, 321).

 

 

                  Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство також охороняє всі форми власності, що існують в Україні. Злочини проти власності часто іменують майновими злочинами. Така назва пов'язана з предметом їх посягання, який найчастіше становить майно. До речі, у перших кримінальних кодексах нашої держави посягання на власність так і називались – майнові злочини. Передбачення в одному розділі Особливої частини КК України відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України, Закон України "Про власність" та ЦК України.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є важливою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Родовим об'єктом злочинів проти власності є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном.

Предметом злочинів проти власності може бути як рухоме, так і нерухоме майно: житлові будинки, квартири, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба та насадження на земельній ділянці, вироблена продукція, акції, деякі інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Привласнення особою знайденого або чужого цінного майна, що випадково опинилося у неї, не є викраденням і виділено законодавцем у самостійний склад злочину (ст. 193).

Об'єктивна сторона злочинів проти власності полягає у:

1) викраденні (ст. ст. 185-188);

2) привласненні (ст. 191);

3) розтраті (ст. 191);

4) вимаганні майна (ст. 198);

5) заволодінні ним шляхом шахрайства (ст. 190);

6) заволодінні ним шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст. 191);

7) вчиненні інших Дій, спрямованих на порушення права власності (ст. ст. 192-198).


За способом вчинення, предметом злочину, іншими об'єктивними, а також суб'єктивними ознаками злочини проти власності можна поділити на три групи:

1) діяння, які характеризуються протиправним корисливим оберненням на свою користь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму шкоду власникові і здійснюється, як правило, проти волі власника: крадіжка (ст. ст. 185 і 188); грабіж (ст. ст. 186 і 188); розбій (ст. 187); вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. 190); привласнення і розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене чи перебуває в її віданні (ч. 1 ст. 191); привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191),

2) діяння, які характеризуються протиправним, як правило корисливим заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна (без заподіяння прямих збитків власникові) або з оберненням на свою користь майна, яке не є чужим (є нічийним): заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї (ст. 193), придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198);

3) некорисливі посягання на власність, пов'язані з заподіянням майнової шкоди власникові іншим чином: знищення або пошкодження майна (ст. ст. 194, 196); погроза знищення майна (ст. 195), порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197).

Злочини першої групи є найбільш небезпечними посяганнями на власність, оскільки вони полягають у протиправному безоплатному вилученні чужого

Види злочинів проти власності за формою вини: корисливі та некорисливі злочини

Вина злочинів проти власності визнається законом (ст. 23 КК) як психічне ставлення особи до вчинюваного суспільне небезпечного діяння та його наслідків. Психічне ставлення суб'єкта до дії характеризується свідомістю чи відсутністю свідомості її суспільної небезпечності. Психічне ставлення суб'єкта до суспільне небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності полягає у передбаченні цих наслідків та в бажанні або у свідомому допущенні їх настання, або в легковажному розрахунку на їх відвернення, або в непередбаченій можливості настання таких наслідків, коли вона повинна була і могла їх передбачити. Головним у законодавчому визначенні як навмисної (ст. 24 КК), так і необережної (ст. 25 КК) вини є психічне ставлення особи до суспільне небезпечних наслідків її дії (без дії). Психічне ставлення суб'єкта до своєї дії (чи без дії) – це тільки частка інтелектуального моменту (усвідомлення суспільної небезпечності поведінки), тоді як психічне ставлення до наслідків цієї дії складає другу частину інтелектуального моменту (передбачення настання наслідків) і весь вольовий момент (бажання або свідоме допущення чи легковажний розрахунок на відвернення таких наслідків).

Із суб'єктивної сторони, тобто зі сторони ставлення особи до своїх дій, її вини, більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи та власного незаконного збагачення.

За наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти власності, вони істотно розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Саме це дає можливість класифікувати їх на різні групи, побудувати їх систему. Так, за наявності корисливого мотиву злочини проти власності поділяються на корисливі і некорисливі. Корисливі злочини, у свою чергу, за характером діяння, за способом їх вчинення можуть бути поділені на злочини: пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб і не пов'язані з таким обертанням.

Це можна представити за такою системою.

Злочини проти власності (статті 185-198 ККУ):

1) корисливі (статті 185-193 ККУ): пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 185-191 ККУ); не пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 192, 193, 198 ККУ);

2) некорисливі (статті 194-197 ККУ).

Необхідно також звернути увагу і на велику суспільну небезпеку, котра виражається в професіоналізмі і організованості злочинців. Особи, котрі вчиняють такі корисливі злочини сприяють не тільки матеріальній, але й великій моральний збиток (шкода) окремим громадянам, вони виступають своєрідними носіями злочинних звичаїв, які їх передають з покоління в покоління.

Кишенькові злочини нерідко сприяють переходу особливо небезпечних злочинців на нелегальне становище, постачаючи їх викраденими документами. Часто ці і інші документи продаються квартирними злодіями і іншими злочинцями, котрі використовують їх для реалізації викраденого через ломбарди, комісійні магазини.

Довготривале вчинення одних і тих же злочинів закономірно виробляє у квартирних злодіїв і «карманників» спеціальні злодійські способи, стійки професіональні навички. Тому боротися з вказаного роду посяганнями на індивідуальне майно громадян є тяжкою справою, що вимагає особливих форм і методів, особливого організаційного підходу специфічних прийомів, а також спеціальної підготовки співробітників кримінального розшуку.

Виконання вимог нового кримінально-процесуального кодексу щодо швидкого і повного виявлення, запобігання та припинення бандитизму, пограбувань та розбійних нападів у сучасних умовах вимагає комплексного використання сил і засобів усіх підрозділів органів внутрішніх справ. У нормативних актах МВС України зазначається, що основну увагу органів внутрішніх справ необхідно зосереджувати на своєчасному та дійовому реагуванні на заяви й повідомлення на кримінальні правопорушення, підвищенні ефективності першочергових та подальших оперативно-розшукових заходів, гласних слідчих дій та негласних слідчих розшукових дій, виявленні та викритті всіх осіб, які причетні до вчинення кримінальних правопорушень. Діяльність щодо виявлення, встановлення, затримання і викриття осіб, які готують або вчинили пограбування та розбійні напади, визначена як одне з першочергових завдань кожного працівника міліції.

Водночас вищесказане не означає, що в ході виявлення, запобігання та припиненні пограбувань та розбійних нападів відбувається змішування функцій усіх підрозділів. Чітка організація цієї роботи вимагає, щоб діяльність кожного підрозділу, який бере участь у виявленні, запобіганні та припиненні бандитизму, пограбувань та розбійних нападів, здійснювалась відповідно до її компетенції поряд із виконанням своїх функціональних обов'язків.

Компетенція служб органів внутрішніх справ щодо виявлення та припинення кримінальних правопорушень визначається чинним законодавством і нормативними актами Національної поліції України.

Злочини проти власності за способом їх вчинення

Поняття "викрадення" є родове, що поєднує спільні ознаки цілої низки посягань на чужу власність: крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення тощо. Різні види розкрадань відрізняються способом їх вчинення. Способи викрадення визначені кримінальним законом:

1) крадіжка – таємно (стаття 185 КК);

2) грабіж – відкрито та із застосуванням насильства (стаття 186 КК);

3) розбій – способом нападу (стаття 187 КК);

4) шахрайство – обманом (стаття 190 КК);

5) привласнення чи розтрата – способом зловживання довір'ям відносно чужого майна (стаття 191 КК);

6) вимагання – способом психічного насильства – погроз та шантажу (ст. 189 КК);

7) привласнення, розтрата – способом зловживання посадовими повноваженнями (ст. 191 КК)

Обтяжуючою крадіжку, грабіж і розбій обставиною закон називає вчинення цих злочинів з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище. Проникнути в житло, інше приміщення, сховище винний може способом:

а) усунення перешкод (запорів, замків, загороди, охорони тощо);

б) подолання опору людей;

в) обману;

г) використання зручних обставин (якщо приміщення, сховище чи житло залишені незачиненими, без охорони тощо).

Предметами злочинів проти власності є:

1. Майно – матеріальні речі, створені працею людей для задоволення матеріальних і культурних потреб, що мають вартість і ціну.

2. Гроші – національна та іноземна валюта, що знаходиться в обігові, а також інша валюта і валютні цінності.

3. Цінні папери – облігації, чеки, сертифікати, векселі, акції тощо. Не визнаються предметами злочинів проти власності земля, її надра, ліси, дикі тварини і птахи.



Обновлен 02 ноя 2016. Создан 08 апр 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником