БЛОГ ЯРИНИ ВОЛОДИМИРІВНИ ТАРАСЮК: перший web-сайт в Україні з вивчення ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Поняття і сутність оперативно–розшукової профілактики.

Ярина Тарасюк доцент, кандидат юридичних наук



Потреба практики боротьби з правопорушеннями обумовлена необхідністю наукового аналізу функції профілактики, її методів, форм і засобів, а також їх ефективності й перспектив розвитку.

Форми ОРД – це способи здійснення організаційно–тактичних дій оперативних підрозділів  Національної поліції на різних стадіях протидії злочинам, послідовність, порядок, обсяг та види застосування яких визначаються залежно від конкретної оперативно–тактичної ситуації, завдань оперативно–розшукової діяльності та кримінального провадження

в новому КПК України законодавець виокремив форми досудового розслідування (дізнання і досудове слідство), що вказує на значення форм діяльності для кожної галузі юридичної науки та дає підстави проводити паралелі з оперативно–розшуковою діяльністю та розробляти обрану тематику.

Оперативна профілактика є формою ОРД.  Слід зазначити, що вперше поняття «профілактики», попередження» злочинів розглядалося саме в аспекті кримінологічної науки. Нині ж у юридичній літературі і на практиці, поряд з терміном «попередження», вживаються поняття «профілактика», «запобігання» і «припинення». Одні вчені вважають наведені терміни такими, які збігаються за змістом; інші – вони близькі за смисловим значенням: існує думка, що найзагальнішим і широко застосовуваним є термін «попередження злочинів», оскільки він охоплює всі сфери, види і рівні боротьби із злочинністю. Зазначаючі принципово важливі відмінності, які існують в термінології, необхідно, в той же час, з максимальною чіткістю констатувати, що, відображаючи в початкових словах сторону діяльності профілактики, в поняттях, що аналізуються, робиться акцент на спрямованості профілактики передусім на протидію злочинності, послаблення причин та умов злочинності, утримання від злочинів та корекцію поведінки осіб, схильних до їх вчинення.

При розгляді різноманітних підходів до поняття профілактики, нас цікавить передусім її матеріальний зміст, звідки, передусім, прямий вихід на мету, спрямованість та характер впливу на конкретні об’єкти.

Отже, загальна профілактика спрямована на виявлення, усунення або нейтралізацію причин, що породжують злочинність та умов, які сприяють їй сприяють; індивідуальна – усунення або нейтралізацію обставин (умов), які сприяють антисуспільній поведінці особи, щодо якої спрямовані профілактичні заходи, в тому числі вплив на таких осіб з метою недопущення вчинення ними злочинів.

До цього часу існують тривалі дискусії, які безсумнівно, породжували і далі породжують відому плутанину, а в ряді випадків – істотні суперечності пов’язані з розв'язанням проблем попередження та профілактики злочинів. Виходячи з цих міркувань, доцільно визначити основні дискусійні положення.

Попередження злочинів – це найгуманніший засіб підтримки правопорядку, гарантування безпеки охоронюваних правом цінностей. Здійснення його, поряд із захистом суспільства від злочинних посягань, застережує також схильних до антисуспільної поведінки громадян від подальшого морального падіння, не даючи їм стати на злочинний шлях, і тим самим оберігає їх від кримінального покарання. Попередження злочинів є найефективнішим засобом протидії злочинності, оскільки кримінально–правові заходи мають обмежений характер.

Поняття «попередження злочинів» може тлумачитися як у вузькому (кримінально–правовому) так і в широкому (соціально–політичному) значенні. Під поняттям кримінально–правове попередження слід розуміти превентивні заходи, які здійснюються у процесі призначення покарання та його виконання. У такому змісті ідея попередження злочинів пронизує всю систему кримінально–правових, кримінально–процесуальних і кримінально–виконавчих інститутів.

У широкому розумінні «попередження злочинів» – система загальнодержавних та громадських заходів (соціально–економічних, політичних, правових, організаційно–управлінських, ідеологічних), спрямованих на недопущення виникнення, виявлення, усунення (послаблення або нейтралізацію) причин та умов злочинності.

Профілактика, запобігання і припинення злочинів є трьома видами (напрямками) попереджувальної діяльності. Звідси й поняття «попередження злочинів» є загальним. Слід зазначити, що розмежування названої діяльності на профілактику, запобігання і припинення можливе тільки на рівні одиничного, тобто конкретної протиправної поведінки.

Оперативно–розшукова профілактика злочинів є системою дій спрямованих на антисуспільні явища та їх детермінанти з метою зниження рівня злочинності та усунення криміногенних факторів, які її обумовлюють.

Оскільки оперативно–розшукова профілактика як самостійна форма ОРД, є складовою системи попередження злочинів, а зазначеним складовим системи попередження злочинів (стадіям) мають бути притаманні прихованість, таємність, тому саме попереджувальна діяльність повинна мати аналогічний характер.

Для досягнення найефективніших результатів оперативно–розшукової профілактики злочинів важливо виявити злочинний умисел оперативно–розшуковим шляхом. Оперативне виявлення умов підготовки і початку вчинення злочину – злочинного умислу чи злочинного замаху дозволяє суб’єктам оперативно–розшукової діяльності попередити, запобігти злочину або припинити його на початкових стадіях і, разом з тим, недопустити (зменшити) заподіяння фактичної шкоди.

Кожна стадія розвитку злочину потребує від суб'єктів оперативно–розшукової попереджувальної діяльності своїх, таких, що відрізняються від інших, заходів та методів щодо недопущення вчинення злочину. Боротьба зі злочинністю як із соціально–негативним явищем завжди передбачає ефективну профілактику конкретних видів злочинів.

Оперативно–розшукова профілактика злочинів як цілком дієвий і перспективний напрямок діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції правоохоронних органів має повністю відповідати їх стратегічній лінії, орієнтованій на упореджувальне запобігання злочинам на ранніх стадіях, виявлення, усунення або нейтралізацію причин, які їх обумовлюють та умов, що сприяють їх вчиненню.

Головним призначенням оперативно–розшукової профілактики є здійснення комплексних оперативно–розшукових профілактичних заходів, спрямованих на:

виявлення, усунення або нейтралізацію конкретних обставин і умов, що обумовлюють правопорушення та сприяють їх вчиненню;

організацію і безпосереднє здійснення індивідуальних оперативно–розшукових профілактичних заходів стосовно осіб, від яких через їх антигромадську поведінку можна очікувати вчинення злочинів;

організацію і безпосереднє проведення заходів, які забезпечують недопущення вчинення злочинів, що плануються і готуються;

участь оперативних підрозділів органів Національної поліції у загальних профілактичних заходах, що є складовою системи ідеологічної та виховної роботи, яку спільно з громадськістю проводять державні органи.

Оскільки аналіз стану оперативної обстановки – важливий елемент організації оперативно–розшукової профілактики, то в оперативних підрозділах насамперед необхідно організовувати концентрацію всієї інформації, яка надходить із різних оперативно–розшукових та інших джерел, для подальшого її використання. При цьому, вивченню підлягають заяви, повідомлення громадян, посадових осіб державних установ, керівників приватних підприємств, громадських організацій, повідомлення негласного апарату, матеріали справ оперативного обліку, кримінальних справ, результатів проведення перевірок, рейдів тощо.

Зміст оперативно–розшукової профілактики злочинів можна розкрити з достатньою повнотою лише за умов урахування й аналізу її функцій, які вона виконує, а також цілей і завдань, що стоять перед нею.

Коригуючи у специфічних формах, взаємозв'язок особи і суспільства, що впливає на поведінку людей та суспільні інтереси, оперативно–розшукова профілактика виконує попереджувально–запобіжну функцію. Вона дозволяє не лише перешкоджати розвиткові одних і допомагати вдосконаленню інших суспільних відносин, а й, усуваючи суперечності, що виникають між особою і суспільством, сприяти утвердженню їх соціально–позитивного взаємозв'язку в тому числі оперативно–розшуковим шляхом.

Разом з тим оперативно–розшукова профілактика злочинів спрямована на недопущення протиправної поведінки і тим самим активно проявляє свою охоронну функцію, що реалізується не тільки засобами переконання, а й примусу із застосуванням гласних і негласних заходів оперативно–розшукового характеру до осіб, які не бажають ставати на шлях виправлення. Таким чином, основною метою охоронної функції є захист суспільних інтересів та соціальних цінностей, особи і держави від злочинних посягань.

Виконуючи регулятивну функцію, оперативно–розшукова профілактика покликана забезпечити таку поведінку людей, яка б відповідала соціальним вимогам, закріпленим у нормах права. Використовуючи оперативно–профілактичні можливості, оперативні працівники впливають на поведінку особи в суспільстві спрямовуючи її на позитивну загально сприятливу.

Оперативно–розшукова профілактика виконує також виховну функцію, оскільки її основне призначення не у примусі, а в переконанні, тобто не в покаранні, а в тому, аби виховати таку особу, яка б не допускала вчинення злочинів. Проводячи роз’яснювальну правопропагандистську роботу, оперативні працівники мають завданням переконати особу у недоцільності та згубності протиправної поведінки.

Оперативно–розшукова профілактика постійно реалізує й ідеологічну функцію, призначення якої полягає у забезпеченні загальної ідейної спрямованості попереджувальних заходів, ідеологічному обґрунтуванні їх змісту, правильному визначенні шляхів, форм і методів практичної оперативно–профілактичної діяльності. На жаль, на сучасному етапі розвитку нашої держави питанням ідеології не надається належної уваги, не враховуючи, що це фактор, який цементує єдність усього суспільства.

Здійснення прогностичної функції збагачує теорію і практику, перш за все інформаційно–аналітичним забезпеченням оперативно–розшукової профілактики злочинів, що дає можливість об’єктивно проаналізувати та оцінити оперативну обстановку, зробити прогноз її розвитку з метою визначення пріоритетних напрямків боротьби зі злочинністю, особливо її попередження (запобігання та недопущення).

Оперативно–розшукова профілактика злочинів також має свою мету, що конкретизується на різних етапах розвитку суспільства, а також залежно від її напрямів, рівнів і видів.

Основна мета оперативно–розшукової профілактики пропонується вважати:

  • обмеження дії негативних суспільних явищ і процесів, взаємопов'язаних зі злочинністю;
  • усунення, послаблення або нейтралізація детермінант (причин та умов) злочинних проявів;
  • ліквідація криміногенних факторів у мікросередовищі, які формують антисуспільну позицію і мотивацію злочинної поведінки особи;
  • превентивний вплив на особу, яка за своїм антисуспільними установками та способом життя здатна вчинити злочин;
  • недопущення конкретних злочинних проявів на стадіях їх підготовки та замаху, а також настання негативних наслідків від злочинних діянь.

Отже,  оперативно–розшукова профілактика з використанням оперативно–розшукових можливостей призвана вирішувати такі завдання:

  • виявлення, в тому числі оперативно–розшуковим шляхом, й аналіз явищ, процесів, обставин, які породжують злочини та сприяють їх вчиненню;
  • вивчення чинників, що призводять до формування особи з анти суспільними спрямуваннями і реалізації злочинних намірів та вплив на їх нейтралізацію оперативно–розшуковими заходами;
  • встановлення оперативним шляхом кола осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, та цілеспрямований виховний оперативно–профілактичний вплив на них;
  • проведення оперативно–розшукових заходів спрямованих на усунення або нейтралізацію криміногенних факторів на рівні індивідуальної злочинної поведінки;
  • проведення превентивних оперативно–профілактичних заходів на стадіях підготовки та замаху на вчинення злочину, недопущення настання злочинних наслідків.

Зазначені загальні завдання оперативно–розшукової профілактичної діяльності конкретизуються залежно від рівнів, видів, форм і методів. Отже, підсумкова ефективність оперативно–розшукової профілактики залежить від того, як виконуються конкретизовані завдання, що перед нею поставлені.

Оперативно–розшукова профілактика як будь–яка інша управлінська діяльність ґрунтується на загальних та спеціальних принципах ОРД.

Одним із найважливіших принципів оперативно–розшукової діяльності, в тому числі профілактичної, є дотримання законності, тобто діяльність усіх державних органів, особливо правоохоронних, може бути успішною тільки за умови точного і неухильного дотримання у своїй діяльності усіх норм, передбачених законодавством України.

Об’єкти оперативно–профілактичного впливу.

Оперативно–розшукова профілактика, являючись системою організації та діяльності оперативних підрозділів органів правоохоронних органів, передбачає наявність об’єктів оперативно–профілактичного впливу, суб’єктів, які здійснюють такий вплив, та нормативно–правового регулювання взаємовідносин між суб’єктами та об’єктами.

Деякі вчені, визначають, що об’єктами загальної профілактики, так і оперативно–розшукової профілактики, як її складової, є криміногенні явища різного рівня. Саме вони дають найбільш повну класифікацію таких явищ, які впливають на: а) злочинність в цілому, її рівень, динаміку та структуру; б) на окремі групи або різновиди злочинів; в) категорії злочинців, їх класифікаційні або типологічні групи; г) конкретні злочини та особу злочинця.

У цілому в вітчизняній кримінологічній літературі існує одна загальновизнана точка зору, згідно з якою до об’єктів профілактики відносяться: злочинність та її різновиди; причини та умови злочинності, які їх обумовлюють (детермінують); особи, які вчиняють злочини,  окремі «фонові явища».

Ефективність оперативно–розшукової профілактики злочинів багато у чому залежить від повного і об'єктивного знання причин злочинів і умов, які сприяють їх вчиненню. Встановлення, доказування і осмислення останніх починається з виявлення, вивчення та деталізації причин і умов вчинення конкретного злочину. Тому, насамперед, слід чітко з'ясувати поняття причини і поняття умови, які сприяють вчиненню конкретного злочину.

Явища і процеси за своєю природою, як правило, не викликають готовності до вчинення злочину, а тільки мають поступовий вплив на особу, формують у її свідомості певну антисуспільну установку, яка й спонукає до вчинення умисного злочину або призводить до його вчинення через необережність. Тому негативні явища і процеси безпосередньо навряд чи можуть бути причинами конкретного злочину. Винятком може стати ситуація, коли злочин вчиняється у стані сильного душевного хвилювання. Тому готовність вчинити протиправну дію у абсолютній більшості випадків не виникає раптово. Явища і процеси, як правило, можуть виступати тільки причинами несприятливого формування рис, притаманних особистості, причинами виникнення антисуспільних поглядів, навичок, звичок, тобто, антисуспільної установки у свідомості особи. І, перебуваючи у певній ситуації, така особа діє вже відповідно до своїх, раніше сформованих у її свідомості установок. Вважаємо, що антисуспільна установка – це цілеспрямованість свідомості людини, її позиція щодо суспільства і діючих у ньому законів та моральних норм. Вона за своїм змістом може бути: корисливою, насильницькою, тощо.

Під умовами, які сприяють вчиненню конкретного злочину слід розуміти і недоліки у діяльності публічних установ, господарських організацій, окремих громадян, що об'єктивно сприяють вчиненню злочину або настанню злочинного наслідку.

Дослідження зазначених причин і умов дозволить напрацювати і здійснити заходи щодо їх нейтралізації або послаблення. Тому необхідно систематично виявляти, вивчати, а потім і усувати негативні явища і процеси раніше, ніж вони встигнуть згубно вплинути, або (якщо це виявилось неможливим) найшвидше недопущення їх дії.

Структуру і генезис злочинної поведінки, на думку авторів, можна розглядати як діяння, що складаються з чотирьох елементів: об'єкта злочину, об'єктивної сторони (способу вчинення), суб'єкта злочину та суб'єктивної сторони. Для дослідження продуктивним є динамічний підхід, який дозволяє вивчати поведінку людини в розвитку – як процес, що існує в просторі та у часі.

Отже, злочин як вчинок людини, отримує кримінально–правову оцінку тому йому притаманні всі об'єктивні та суб'єктивні оз­наки поведінки людини.

По–перше, це фізичні властивості (рух або утримання від нього); психологічні властивості (наявність свідомості, волі, певної мотивації поведінки, її цілеспрямованість або спонтанність) тощо.

По–друге це соціальні властивості, тобто посягання на правові відносини, на правовий порядок, на найбільш важливі інтереси. Тому вони й охороняються законом, оскіль­ки злочин руйнує охоронювані законом цінності (інтереси).

Частина 1 ст. 11 КК України передбачає: Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. В подальшому в кримінальному законодавстві України закріплені три ознаки злочину: а) суспільна небезпечність діяння, б) винність особи і в) передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність. Перші дві ознаки – суспільна небез­печність і винність – є матеріальними, що розкривають соціально–психологічну природу злочину; третя – формальна, що відбиває юридичну природу злочину, тобто його протиправність.

Таким чином, поняття злочину можна визначити як суспільно небезпечне, винне, протиправне та кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що при цьому завдається шкода відносинам, які охороняються кримінальним законом, або міститься реальна небезпека заподіяння такої шкоди.

В результаті проведеного аналізу щодо об’єктів оперативно–розшукової профілактики слід визначити, що вони включають в себе саме злочинність та її види, причини і умови, які її породжують, окремих осіб, які готують вчинення злочину або вже його вчинили, сукупність усіх додаткових факторів та фонових явищ, які в певній мірі вплинули на протиправну поведінку або були їй супутні.

Відомості про причини та умови, що сприяють вчиненню злочинів отримують у ході розслідування кримінальних справ, в процесі розслідування також беруть участь і оперативні працівники. По вчиненому злочину оформляються первинні матеріали, по яких приймається рішення згідно з кримінально–процесуальним законодавством про порушення кримінального провадження, відмовленні в порушенні кримінального провадження, або передачі матеріалів за підслідністю. При порушенні кримінальних справ оперативний працівник продовжує взаємодію зі слідчими органів досудового слідства, виконуючи доручення з розкриття злочинів та направлення матеріалів кримінального провадження до суду. В ході вивчення матеріалів про вчинення злочинів, опитуючи потерпілих та свідків, оперативний працівник має можливість визначити причини та умови вчинення злочину. Різні види злочинів мають відповідні причини та умови. Даний об’єкт включає і категорію осіб, що вчиняють злочини та способи їх вчинення. Наприклад, умовами вчинення крадіжок державного, колективного або іншого виду майна є умови, що сприяють їх вчиненню (полегшують проникнення злочинців у місця зберігання матеріальних цінностей, неналежна охорона, відсутність сигналізації тощо).

Причини та умови вчинення злочинів можна встановити при аналізі матеріалів адміністративної практики. Визначивши місця, де найчастіше вчинюються адміністративні правопорушення, необхідно провести оперативно–профілактичні заходи з метою недопущення вчинення злочину. В даному випадку встановлення причин та умов відбувається через отримання інформації про види чи найбільш поширеніші правопорушення, про особу правопорушника.

Оперативний працівник бере участь у рейдах, які спрямовані на боротьбу з безпритульністю та правопорушеннями неповнолітніх, перевірку неблагополучних сімей, обстеження умов їх життя та проводить індивідуально–профілактичну роботу з ними. Саме виявлення в таких перевірках таких чинників, як неналежні умови проживання, відсутність контролю з боку дорослих, не відвідування навчального закладу, перебування в оточенні раніше судимих осіб тощо, які можуть негативно вплинути на поведінку неповнолітнього та спонукати його до злочинної діяльності і є об’єктами оперативно–розшукової профілактики.

Інформацію для проведення оперативно–профілактичних заходів про причини та умови, які сприяють вчиненню злочинів, також можливо отримати від працівників патрульно–постової служби. Які в свою чергу проводять патрулювання на території обслуговування і мають можливість встановити наявність освітлення вулиць, площ, дворів, під’їздів, стан охорони та технічну оснащеність магазинів, складів, баз, виявляти місця концентрації неповнолітніх та осіб з антисуспільною поведінкою.

Наступним джерелом отримання оперативним працівником інформації про причини злочинів та умови, які їм сприяють є повідомлення посадових осіб, представників громадськості, листи та заяви громадян. Перевірка таких джерел інформації дозволяє встановити ті фактори, які сприяють вчиненню злочинів та правопорушень, а саме факти про зловживання спиртними напоями, наркотиками, вчинення хуліганських дій, сімейних сварок, протиправна поведінка у побуті та ін.

Одним із основних джерел інформації про причини та умови вчинення злочинів є результати проведення негласних заходів, а саме застосовуючи розвідувальне опитування, використовуючи агентуру, проводячи розвідувальні опитування заарештованих, затриманих та інших осіб, які володіють інформацією про фактори, які вплинули на вчинення злочину. Важлива роль у отриманні інформації негласним шляхом про причини та умови вчинення злочинів належить агентурі, можливості якої використовуються оперативним працівником в ході провадження оперативних справ. Отримуючи завдання негласний співробітник володіє розвідувальними можливостями в середовищі осіб, які становлять оперативний інтерес. Він самостійно може оцінити обстановку, аналізуючи спосіб життя, наміри основні та установки особи, яка викликає оперативний інтерес і, користуючись її довірою, встановити причини та умови вчинення злочину.

Після отримання інформації про наявність причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів, оперативний працівник безпосередньо здійснює оперативно–профілактичні заходи щодо їх усунення або нейтралізації.

Разом з тим, такі заходи за ініціативою оперативного працівника можуть здійснювати співробітники неоперативних служб  та інших підприємств, установ та організацій:

  • працівниками поліції (патрульні, дільничні, слідчі, оперативники) шляхом проведення роз’яснювальної роботи серед громадян - де є головним принципом довіра населення до нової поліції
  • засобами масової інформації (за допомогою висвітлення питання профілактики злочинів, причини злочинних посягань і умови, що їм сприяють, вносяться пропозиції щодо їх усунення тощо).
  • посадовими особами організацій, підприємств, установ, відомств (шляхом надсиланням оперативним працівником у встановленому порядку повідомлень або подань в яких містяться аргументовані пропозиції щодо найбільш ефективних шляхів і способів виявлення та усунення причин злочинів і умов, що сприяють їх вчиненню).

Індивідуальна профілактика завжди спрямована на конкретного члена суспільства чи певну групу осіб, тобто включає в себе певну роботу з людьми.

Одним з об’єктів індивідуальної оперативно–розшукової профілактики є особи, яка схильні до вчинення злочину і які ведуть антисуспільний спосіб життя.

Ознаками такого об’єкту є:

  • антисуспільна поведінка і спосіб життя особи, що може обумовлювати вчинення нею злочину;
  • психофізичні особливості – аномалії в психіці, відхилення в сексуальній поведінці тозо.;
  • проживання та виховання в неблагополучній сім’ї;
  • перебування в побутовому оточенні, в сферах праці, навчання, дозвілля, де мають місце антигромадські прояви та негативний вплив з боку інших осіб, які вчиняють правопорушення та злочини.
  • наявність життєвих ситуацій, що носять криміногенний характер.

Метою індивідуальних оперативно–профілактичних заходів є усунення або нейтралізація вищевказаних чинників, позитивний вплив на особу, що сприяє ліквідації її антисуспільної спрямованості.

Для досягнення даної мети оперативними підрозділами правоохоронних органів здійснюються такі заходи, як постановка особи на профілактичний облік та здійснення контролю за її поведінкою. Постановці на такий облік з відповідним контролем за поведінкою підлягають особи, які були засуджені до умовного покарання, з відстрочкою виконання вироку, а також ті, що звільнились з місць позбавлення волі та продовжують анти суспільну поведінку тощо. Прикладом може бути заведення облікової профілактичної справи оперуповноваженим кримінальної поліції у справах дітей відносно неповнолітнього, що допускає прояви анти суспільної поведінки.

Також профілактичний вплив здійснюється силами дільничних інспекторів поліції, шляхом встановлення адміністративного нагляду за відповідними категоріями осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Таємну частину справи адміннагляду веде зональний оперативний працівник.

Стосовно вказаної категорії таких осіб можуть застосовуватися такі обмеження:

  •      перебування за місцем проживання в нічний час;
  •      являтися для відмітки в органи поліції;
  •      заборона з’являтися в визначених місцях;
  •    самовільно змінювати місце проживання тощо.

З метою забезпечення ефективності індивідуального оперативно–профілактичного недопущення злочинної поведінки важливо дотримуватися таких принципів:


- законність – здійснення індивідуального попередження має ґрунтуватись на основі чинного законодавства з додержанням прав, свобод та законних інтересів громадян.


своєчасність, тобто у відповідний проміжок часу виявлення і вжиття запобіжних заходів, застосування впливу до правопорушників та їх оточення. Несвоєчасність вжиття таких заходів тягне за собою формування стійких звичок до антисуспільної поведінки, значно збільшує вірогідність вчинення особою злочину;


наступальність, передбачає, що індивідуальний вплив має бути таким, щоб його інтенсивність поступово зростала або зменшувалась в залежності від результатів. З початку використовуються профілактичні бесіди надання допомоги у вирішенні побутових проблем, працевлаштуванні, організації дозвілля, нейтралізації впливу негативних чинників в середовищі проживання. Якщо такі заходи виявились неефективними, то використовується вплив трудового колективу, родичів, інших авторитетних осіб, організовується відвідування особи за місцем її проживання, навчання, роботи тощо;


відповідність – заходи впливу об’єктивно повинні відповідати громадській безпеці поведінки та можливостями їх реалізації;

В процесі індивідуального впливу на об’єкт, вивчаються особисті, соціально–демографічні характеристики (відомості про освіту, вік, сімейний стан, місце проживання (реєстрація), спеціальність, посадове положення і т. ін.);


безперервність – заходи індивідуального впливу на поведінку особи, стосовно якої вони здійснюється, повинні проводитись постійно, регулярно та вчасно з метою чіткого контролю та недопущення вчинення нею злочинів;


плановість – передбачає розробку комплексних заходів щодо проведення індивідуальної оперативно–профілактичної роботи.


Заходами проведення оперативно–профілактичного впливу на вказаних осіб є:

  •            вивчення особи, ознак, що її характеризують, сфери проживання та оточення (місце проживання, навчання, роботи, проведення вільного часу) гласними та негласними можливостями;
  •            відвідування особи за місцем проживання і встановлення соціально–побутових умов життя шляхом розвідувального опитування;
  •            проведення бесід з родичами особи;
  •         негласне відвідування особи за місцем роботи, навчання, ознайомлення з умовами їх здійснення, бесіди зі співробітниками, адміністрацією.
  • При взаємодії із дільничними інспекторами поліції проводяться гласні заходи індивідуально–профілактичного впливу:
  • систематичні зустрічі з підобліковими, проведення бесід виховного характеру;
  • здійснення контролю за поведінкою особи за місцем проживання, навчання, роботи;
  • притягнення до адміністративної відповідальності, примусове лікування, розміщення в спеціальні навчально–виховні заклади тощо, з метою недопущення вчинення злочину;
  • направлення запитів щодо поведінки особи за місцем роботи, навчання, проживання;
  • опитування оточення особи (сусідів, родичів, знайомих про поведінку та спосіб її життя.

Вказані заходи носять гласний характер і для отримання інформації про осіб щодо яких вони застосовуються використовуються такі джерела:

  • книжки та журнали обліку правопорушень, злочинів, затриманих та доставлених до чергових частини поліції;
  • автоматизовані бази даних;
  • кримінальні провадження, матеріали про відмову в порушенні кримінальних проваджень;
  • матеріали про адміністративні правопорушення;
  • вироки судів;
  • заяви та листи громадян;
  • повідомлення засобів масової інформації та різних органів, установ та організацій;

Застосування оперативним працівником негласних заходів в процесі профілактичного впливу на осіб схильних до вчинення злочинів, та які ведуть антигромадський спосіб життя відбувається за такими ж напрямками, що і при виявленні причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів.

Особи які мають намір, готують або вчиняють замах на злочини також являються об’єктом індивідуальної оперативно–розшукової профілактики. Їх виявлення має велике значення для попередження злочинів.

Намір, готування, замах на вчинення злочину являються стадіями його вчинення і визначені нормами кримінального права (ст. ст. 13,14, 15 КК України).

Для встановлення осіб, які мають намір, готують, вчиняють замах на злочин необхідно володіти достовірної інформацією. Таку інформацію можливо отримати із гласних та негласних джерел.

Гласними джерелами є:

  • заяви та повідомлення громадян;
  • засоби масової інформації;
  • інформація дільничних інспекторів поліції та працівників інших служб поліції;
  • матеріали кримінальних проваджень та відмов у порушенні кримінальних проваджень;
  • явки з повинною і т. ін..

Негласними джерелами є:

  • матеріали аналізу ОРС;
  • інформація лжерел інформації;
  • результати проведення особистого пошуку; оперативного опитування, оперативного огляду;
  • інформація, отримана з використанням технічних засобів.

З урахуванням викладеного у автора є підстави прийти до висновку, що розглядаючи об’єкти оперативно–розшукової профілактики, та виходячи із зазначених визначень, їх слід розділити на дві групи, а саме :

v          об’єкти загальної оперативно–розшукової профілактики;

v          об’єкти індивідуальної оперативно–розшукової профілактики.

До першої групи слід віднести причини та умови, що сприяють вчиненню злочину, і злочини, профілактика яких здійснюється за напрямками діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції, передбачуваних чинним законодавством та відомчими нормативно–правовими актами: організована злочинність; злочинність серед неповнолітніх; наркобізнес; майнові злочини; злочини у сфері сімейно–побутових стосунків; злочини проти особи; злочини у сфері економічних відносин; необережні злочини; злочини проти довкілля.

До другої групи відносяться такі об’єкти:

  • особи, схильні до вчинення злочинів, та які ведуть антигромадський спосіб життя;
  • особи, від яких можливо очікувати вчинення злочинів, які мають намір чи готують вчинення злочину.

 

Суб’єкти оперативно–розшукової профілактики  та їх правовий статус. Профілактика злочинів є складною, багаторівневою системою державних органів та громадських організацій, які здійснюють антикриміногенний вплив на соціальні об'єкти з метою не допустити порушень кримінально–правових норм – усунути (нейтралізувати) чинники, що їх детермінують, утворюючи суб'єкти, об'єкти та передбачаючи заходи попереджувальної діяльності. Для того, щоб надати характеристику суб’єктам оперативно–розшукової профілактики, виділимо, перш за все, основні ознаки суб'єкта профілактичної діяльності. Таким суб'єктом є орган, організація або особа, які:

а) цілеспрямовано здійснюють профілактику злочинів як явну функцію; б) пов'язані з іншими елементами системи «по горизонталі» (взаємодія) і «по вертикалі» (підпорядкування); в) будують свою діяльність відповідно до повноважень «керуючого механізму» системи; г) мають можливість вибору лінії діяльності, обумовленої конкретними станами об'єкту впливу й межами, заданими системою.

Органи, організації й особи, що не володіють хоча б одним з перерахованих ознак, на думку зазначених авторів, не повинні розглядатися як суб'єкти профілактики злочинів. Наприклад, до числа таких органів і організацій відносяться – інформаційне бюро при МВС (УВС), оскільки його внесок у здійснення профілактики злочинів, або на особу, що потребує в профілактичному впливі, немає цілеспрямованого призначення, як наприклад, вплив  на власників автомашин, що має метою обладнання кожної машини протиугонними засобами, та на осіб, від яких можна чекати здійснення крадіжок із автомашин або їх викрадень.

Різноманітність суб'єктів, що відрізняються за характером, масштабами, формами й методами діяльності, – одна з істотних особливостей системи профілактики злочинів. До її суб'єктів належать: відповідні державні органи та установи, громадські організації і формування, посадові особи й інші працівники – представники цих органів, установ, організацій і формувань, а також окремі громадяни.

 

Питання визначення статусу, повноважень, прав і обов'язків названих органів визначаються законами та підзаконними актами України, які регулюють їх діяльність.

Класифікуючи суб'єкти профілактики, потрібно враховувати, що: по–перше, всі вони відрізняються один від одного, але функціонують у взаємозв'язку, тим паче, що існує їх своєрідна ієрархія; по–друге, кожний суб'єкт наділений своїми повноваженнями, тобто є носієм певних прав та обов'язків.

Центральне місце у системі спеціальних суб'єктів оперативно–розшукової профілактики посідають органи внутрішніх справ, їх діяльність щодо попередження злочинів має комплексний характер, що проявляється у таких аспектах:

  • підрозділи Національної поліції, на відміну від інших суб'єктів профілактики, впливають на дуже широке коло об'єктів попереджувальної та оперативно–профілактичної діяльності;
  • вони активно взаємодіють з усіма іншими суб'єктами оперативно–розшукової профілактики, надаючи їм інформацію про криміногенну обстановку в регіоні, виявлені детермінанти злочинів та осіб, що потребують індивідуального профілактичного впливу, а також методичну й практичну допомогу в проведенні різних запобіжних заходів;
  • органи Національної поліції не лише власними можливостями виявляють і ліквідовують криміногенні фактори, а й у встановленому законом порядку пред'являють іншим суб'єктам вимоги щодо необхідності виконання покладених на них функцій у сфері зміцнення правопорядку та профілактики злочинних проявів;
  • органи Національної поліції здійснюють попереджувальну та профілактичну діяльність на всіх рівнях, використовуючи при цьому широкий арсенал методів та засобів, як гласних, так і оперативних. До того ж до їх структури входить низка служб і підрозділів органів Національної поліції, єдине або головне призначення яких полягає в реалізації профілактичних функцій.

Суб’єктом оперативно–розшукової профілактики, звичайно, є органи, які мають право здійснювати оперативно–розшукову діяльність.

Цей перелік уповноважених органів є вичерпним. У законодавстві визначено, що проведення оперативно–розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими організаціями, приватними особами забороняється. Під час проведення оперативних заходів працівників інших підрозділів органів Національної поліції можна залучати лише для виконання окремих доручень.

Не дозволяється здійснювати виявлення та розкриття злочинів у порядку приватної практики детективних або охоронних фірм. В Конституції України зазначено, що не допускається зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Головним призначенням органів, уповноважених здійснювати ОРД є вжиття необхідних оперативно–розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення, припинення і розкриття злочинів та викриття причин і умов, які обумовлюють та сприяють вчинення злочинів, здійснення профілактики правопорушень та інших дій, пов’язаних з правоохоронною діяльністю, у межах своїх повноважень відповідно до законодавства, що регламентує їх діяльність.

Відповідно до принципів правової держави, державні органи мають право здійснювати лише ті дії, стосовно яких законодавство дає пряму вказівку щодо можливості їх проведення конкретним органом, причому з дотриманням закріплених у законодавстві процедур.

Зазначені повноваження регламентуються у відомчих нормативних актах, настановах, інструкціях, оперативних завданнях, кількісних і якісних показниках діяльності оперативних органів з виявлення, попередження та розкриття злочинів.

У підходах до розгляду феномену запобігання злочинам шляхом здійснення гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів одним із визначальних, вихідних понять для формування його теоретичних основ, що дає підстави для оперативно–профілактичної діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції, є правова основа.

Вихідні положення власне правової основи ОРД є визначальним підґрунтям для формування та розвитку як теоретичних, так і практичних засад проведення гласних і негласних пошукових, розвідувальних га контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно–технічних засобів, у тому числі й для припинення злочинів, що готуються невстановленими чи встановленими особами.

На основі зазначеного та аналізу правової основи ОРД є підстави прийти до висновків, що до першої групи – вихідних положень, що знаходяться в площині теоретичних знань і формулювання специфічних властивостей оперативно–розшукової профілактики, на нашу думку, є підстави віднести такі компоненти її об’єкту, як:

а) достатню інформацію про особливі соціальні відносини, в яких фактично існують і розвиваються кримінальні явища та криміногенні ситуації;

б) правовідносини, що виникають при запобіганні злочинної (іншої протиправної) діяльності між оперативними підрозділами та іншими її суб'єктами, а також у випадках перевірки осіб у зв'язку з їх допуском до державної, військової та службової таємниці;

в) потребу у виникненні специфічних правовідносин в інтересах забезпечення безпеки особи, суспільства та держави;

г) особливі форми, методи та засоби реакції оперативних підрозділів органів Національної поліції на кримінальне середовище та його активність в цілях його нейтралізації.

До першої групи – вихідних положень також відноситься предмет оперативно–розшукової профілактики, що знаходиться в межах об'єкта ОРД, та його компоненти, які вказують на цільову спрямованість, конкретизацію складових елементів оперативно–розшукової профілактики у багатогранній системі ОРД, що визначають її теоретичну та практичну сутність.

По–перше, це положення, пов'язані з пошуком і фіксацією фактичних даних лише кримінального характеру. На наш погляд, це слід вважати ключовим її завданням, оскільки в результаті оперативно–розшукових дій, операцій та заходів отримуються фактичні дані, що стосуються: виявлення злочинів та встановлення осіб (груп), які їх планують, готують і починають вчинювати; розкриття зареєстрованих неочевидних злочинів; документування розвідувально–підривної діяльності спеціальних служб іноземних держав та організацій щодо забезпечення інтересів безпеки суспільства й держави; здійснення розшуку осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісти зниклих осіб; забезпечення безпеки учасників кримінального процесу, охорони державної і службової таємниць.

Отримана оперативно–розшукова інформація використовується як:

привід та підстава для порушення кримінального провадження або для проведення початкових слідчих дій; докази по кримінальному провадженні; обґрунтування санкцій та рішень щодо запобігання, припинення і розслідування злочинів, у тому числі розвідувально–підривних посягань проти України, затримання та знешкодження осіб, які переховуються від органів розслідування, встановлення місцезнаходження осіб, які розшукуються як безвісти зниклі.

По–друге, ці положення, які визначають характерні риси та специфіку оперативно–розшукового процесу як динамічної системи гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів оперативних підрозділів органів Національної поліції для:

забезпечення завдань ОРД шляхом комплексного використання дозволених законом сил, засобів та методів як під час вирішення складного завдання (наприклад, розкриття злочину), так і під час збору повних даних про протиправну діяльність особи. Що дає змогу отримати інформацію у сфері та інфраструктурі соціально–аномальних діянь, проходження якої здійснюється за певними етапами (перевірки на предмет достовірності, інтерпретації та оцінки, доповнення новими інформаційними елементами, використання в певному правовому режимі);

проведення розвідувального пошуку щодо збору фактичних даних про структуру злочинних груп, розподіл ролей у них, їх наміри, дії та зв'язки в правоохоронних органах, контррозвідувальну роботу, у тому числі на етапах попередньої оперативної перевірки (оперативної розробки), реалізації даних та порушення кримінального провадження, досудового слідства та судового розгляду;

розкриття зареєстрованих неочевидних злочинних діянь (у тому числі за «гарячими слідами»), установлення осіб, які їх вчинили;

сприяння дізнавачу, слідчому, прокуророві, суду в отриманні доказів під час розслідування в межах кримінального провадження, що знаходиться у їх провадженні;

сприяння міжнародним правоохоронним організаціям та правоохоронним органам інших держав згідно з договорами та угодами;

забезпечення управління та координації діяльності оперативних підрозділів органів Національної поліції (суб'єктами ОРД), виконання оперативно–розшукової функції у межах одного відомчого органу та його структурних підрозділів органів Національної поліції (згідно із субординацією та компетенцією), а також взаємодії між оперативними підрозділами різних правоохоронних органів;

забезпечення безпеки осіб, захист яких здійснюють відповідні оперативні підрозділи згідно із законодавством України;

розробки науково обґрунтованих пропозицій щодо структуризації та модифікації відповідних аналітичних і розвідувально–пошукових етапів ОРД, як невід'ємної функції кримінальної юстиції.

По–третє, це положення, що дозволяють забезпечити умови реалізації процесу оперативно–розшукового попередження:

діяльність оперативних підрозділів органів Національної поліції в умовах мінімального використання гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, проведення яких об'єктивно призводить до втручання у приватне життя громадян й обмежують їх конституційні права та свободи у сфері та інфраструктурі соціально–аномального середовища;

дотримання законодавчих та відомчих нормативних приписів щодо застосування сил, засобів і методів ОРД, термінів, проведення оперативно–розшукових заходів тощо.

По–четверте, це положення, що визначають співвідношення оперативно–розшукової та кримінально–процесуальної діяльності:

сприяння кримінально–процесуальній діяльності та реалізації норм кримінального законодавства шляхом пошуку і фіксації фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп;

виявлення злочинів та встановлення осіб (груп), які їх готують і вчиняють;

розкриття зареєстрованих неочевидних злочинів;

документування розвідувально–підривної діяльності спеціальних служб іноземних держав та організацій щодо забезпечення інтересів безпеки суспільства й держави;

здійснення розшуку осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісти зниклих осіб;

забезпечення безпеки учасників кримінального процесу, охорони державної і службової таємниць.

Вищезазначені компоненти оперативно–розшукової профілактики, як і предмету ОРД у своїй сукупності, так і кожен з них окремо мають певний запобіжний вплив на злочинність (чи прямої дії, чи трансформовано через конкретний вихід на інші сфери запобіжної діяльності), під час якого викриваються та нейтралізуються причини і умови конкретної злочинної поведінки окремих осіб та груп. Завдяки задокументованій інформації, отриманої з негласних джерел, є змога приймати управлінські рішення керівництвом держави, правоохоронними органами щодо стратегії та тактики запобігання як загальнокримінальній, так і організованій злочинності й корупції.

Тому саме специфіка предмета оперативно–розшукової профілактики, що не дублює будь–якої іншої науково–практичної галузі, надає змогу визначити поняття, сутність та зміст цієї діяльності, її завершену внутрішню єдність, комплексність та певну соціальну мікросистему, що посідає важливе місце в глобальній правоохоронній системі, а також визначити серед його елементів ті, що складають поняття та сутність попередження, запобігання і припинення злочинів, у тому числі розвідувально–підривних посягань проти України, розшуку злочинців та осіб, які безвісти зникли.



Обновлен 02 ноя 2016. Создан 10 апр 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником