БЛОГ ЯРИНИ ВОЛОДИМИРІВНИ ТАРАСЮК: перший web-сайт в Україні з вивчення ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Тяжкі тілесні ушкодження: виявлення, розкриття та розслідування

Ярина Тарасюк кандидат юридичних наук, доцент. Курс лекцій ОРД.



Протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їхніх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджувальних факторів, тобто заподіяння тілесних ушкоджень, є одним із найпоширеніших злочинів проти життя та здоров’я особи.

Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за такі види злочинного діяння:

  • умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121);
  • умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122);
  • умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123);
  • умисне тяжке тілесне ушкодження у разі перевищення меж необхідної оброни або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124);
  • умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125); побої та мордування (ст. 126); катування (ст. 127);
  • необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128).

Тяжке тілесне ушкодження - ушкодження, що є небезпечним у момент заподіяння чи таке, що спричинило втрату будь-якого органа або його функції, психічну хворобу, інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на 1/3, переривання вагітності, непоправне знівечення обличчя.

Середньої тяжкості тілесне ушкодження - умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків ст. 121, але таке, яке спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на 1/3.

Легке тілесне ушкодження - ушкодження, яке не спричинило тяжких наслідків, як короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності.

 

Побої - умисне завдання удару або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.


Мордування - багаторазове або тривале спричинення болю особі (щипання, шмагання, дія колючих предметів, термічних тощо).


Катування - умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання нанесенням побоїв, мучення, інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їхній волі.

 

Критерії:

  • за мотивом і метою: тілесне ушкодження, заподіяне з метою усунення конкурента (опонента) у виборчому процесі, бізнесі, судових спорах тощо; тілесне ушкодження, заподіяне з хуліганських мотивів; тілесне ушкодження, заподіяне з мотивів помсти; тілесне ушкодження, заподіяне на ґрунті ревнощів; тілесне ушкодження, заподіяне на релігійному ґрунті; тілесне ушкодження, заподіяне з перевищенням меж необхідної оборони; тілесне ушкодження, заподіяне з метою полегшення вчинення іншого злочину; безмотивне заподіяння тілесного ушкодження (зазвичай характерне для випадків учинення злочину в стані алкогольного сп’яніння) тощо;
  • за характером ушкодження та знаряддям: ушкодження тупими предметами; ушкодження ріжучими предметами; ушкодження колючими предметами; ушкодження колючо-ріжучими предметами; ушкодження рубаючими предметами; ушкодження пиляючими предметами; вогнепальне ушкодження; ушкодження дією високих чи низьких температур; ушкодження дією отруйних чи небезпечних речовин тощо.

 

Типовий спосіб готування. Стадія готування до заподіяння тілесних ушкоджень охоплює ретельне планування злочину підшукування знарядь, засобів, співучасників злочину, прогнозування шляхів втечі з місця події, маскування слідів злочину, підготування, алібі тощо. Втім, важливо відзначити, що готування для цієї категорії злочинів значною мірою не є характерним.

 

Типовий спосіб учинення. Найпоширенішими є нанесення тілесних ушкоджень руками, ногами.

головою особи злочинця, а також заподіяння тілесних ушкоджень із застосуванням тупих (плита, камінь, молоток, гиря, палка) та гострих (колючих, ріжучих, рубаючих, пиляючих і комбінованих) предметів, мотузок, електрошнурів, металевих і дерев’яних предметів господарського вжитку (праска, сковорода, стілець), вогнепальної, холодної зброї або вибухових пристроїв. Значно рідше трапляються випадки ушкоджень внаслідок дії високої або низької температури та отруєння. За даними останніх статистичних досліджень, протягом понад 10 років прослідковується чітка тенденція використання кухонних ножів як основного знаряддя сімейно-побутових конфліктів (близько 45% випадків) і, як наслідок, вчинення умисних убивств і спричинення тяжких тілесних ушкоджень.

 

Типовий спосіб приховання. Приховання матеріальних слідів і знарядь злочину може проявлятись у формі викидання, спалення, прання, чищення, реставрації одягу та взуття злочинця зі слідами крові потерпілого, слідами боротьби; змивання миючими засобами слідів зі знарядь на місці події (крапель, патьоків крові, відбитків пальців, ніг); переховування знарядь, засобів і слідів діяння у схованках (наприклад, холодної чи вогнепальної зброї), закопування у ґрунт тощо. Можливий терміновий виїзд особи злочинця з місця постійного проживання до рідних, близьких, іншого населеного пункту, регіону з метою в подальшому формування алібі, якщо не було стадії готування та умисел на вчинення злочину виник раптово.

 

Типова особа злочинця. Розгляньмо типову особу злочинця крізь призму основних соціально-демографічних показників статистичних досліджень:

  • стать злочинця - найвищий показник (76%) становлять особи чоловічої статі, відповідно 24% становить частка жінок- злочинців;
  • вік - найвищий показник (32%) становлять особи віком 30-39 років; найнижчий показник (3%) особи до 18 років;
  • освіта - найвищий показник (41%) становлять особи, які мають середню освіту; найнижчий показник (14%) в осіб, які мають вищу освіту;
  • характеристика - тільки 30% осіб злочинців характеризувалися негативно за місцем проживання і роботи, неодноразово порушували трудову дисципліну, притягувалися до дисциплінарної чи адміністративної відповідальності;
  • сфера - найвищий показник (85%) становлять випадки вчинення злочину в побутовій сфері; найнижчий показник (15%) становлять випадки заподіяння тілесних ушкоджень у професійній діяльності учасників;
  • вплив алкоголю - 31% злочинців перебували у стані алкогольного сп’яніння під час учинення злочину.

Аналіз висновків психіатричних і психологічних експертиз, які проводилися в розслідуванні заподіяння тілесних ушкоджень, виявив такі особисті характеристики, що найчастіше повторюються: афективна напруга, виражений егоцентризм, завищена самооцінка, нетерпимість до обмежень, емоційна нестійкість, схильність до асоціальних форм поведінки особи злочинця.

 

Типова особа потерпілого. в більшості випадків (56,7%) заподіяння тілесних ушкоджень скоюються чоловіками щодо чоловіків, з різницею у віці більше 10 років, а також чоловіками щодо жінок (30,3%). Жінки скоюють злочини щодо чоловіків - 6%, жінки щодо жінок - 7%. Одначе 28,5% потерпілих ображали особу, яка заподіяла їм тілесні ушкодження, 23% першими починали фізичний вплив, 13,5% чіплялися до кого-небудь. Зазвичай особа потерпілого була знайома з особою злочинця (52,5%) або перебувала з ним у родинних стосунках (27,8%).

 

Типові час, місце, обстановка злочину. Здебільшого, заподіяння тілесних ушкоджень вчиняють у вечірній та нічний час в умовах очевидності. Місцем учинення злочину найчастіше є житлове приміщення, розважальні та заклади громадського харчування, місця культурно-масових чи спортивних заходів, рідше ділянки відкритої місцевості, транспорт. Що ж до сімейно-побутових злочинів, то 89,9% випадків заподіяння тілесних ушкоджень учиняють у квартирах чи приватних будинках, причому аналогічні висновки робилися й понад 10 років тому, що свідчить про сталу тенденцію закритих приміщень слугувати місцем учинення тяжких насильницьких злочинів проти особи. Такі результати є закономірними, оскільки, з одного боку, такі приміщення у більшості випадків були місцем спільного проживання злочинця і потерпілого або місцем спільного вживання спритних напоїв, а тому майже всі сімейно-побутові конфлікти виникали і розв’язувалися саме в цих місцях; а з іншого - замкнутий простір та ізоляція від оточення залишає злочинця і жертву сам на сам, створюючи ідеальні умови для здійснення злочинного посягання.

 

Типова слідова картина. Сліди заподіяння тілесних ушкоджень можна згрупувати в такі основні комплекси:

  • сліди на потерпілому (садна, синці, переломи, вивихи, розриви внутрішніх органів, відриви і відділення частин тіла, колоті, різані, вогнепальні рани, інші ушкодження, сліди боротьби, розірваний та пошкоджений одяг, мікрооб’єкти, зокрема волосся, кров, епітелій під нігтьовими пластинами, інші біологічні сліди, а також волокна з одягу злочинця, уламки керамічних, скляних, дерев’яних виробів, які стали знаряддям злочину);
  • сліди на місці злочину (плями, патьоки, помарки крові, знаряддя злочину, сліди взуття, відбитки пальців рук, мікрооб’єкти, сліди транспортного засобу та ін.);
  • сліди на особі злочинця (сліди крові потерпілого, сліди боротьби тощо).

Пропонована тема має важливе значення, вирізняється актуальністю та необхідністю комплексного підходу до засвоєння теоретичного матеріалу і відпрацювання практичних навичок планування, версіювання та вивчення ситуаційних особливостей розслідування заподіяння тілесних ушкоджень. Зважаючи на це, розгляньмо докладніше варіанти типових слідчих ситуацій, які виникають із повідомленням про злочин.

 

Варіанти типової сприятливої слідчої ситуації 

  • Особа з’явилася до правоохоронних органів із каяттям, зізналась у вчиненні злочину (наприклад, заподіяла тілесні ушкодження в стані сильного душевного хвилювання або з перевищенням меж необхідної оборони), показала місце і механізм учинення злочину, зберігання знарядь, засобів. Зібрані у справі докази (сліди рук, взуття, знарядь, характер і давність ушкоджень, показання свідків, висновки експертиз тощо) підтверджують вину особи.
  • Особа звернулася до медичного закладу за отриманням медичної допомоги, внаслідок чого травмопункт проінформував органи міліції про подію, яка сталася. Потерпілий вказує на конкретну особу (осіб), яка завдала тілесні ушкодження. Зібрані у справі докази (сліди рук, взуття, знарядь, показання свідків, висновки експертиз тощо) підтверджують вину особи (осіб).
  • Особа звернулася до правоохоронних органів із заявою про заподіяння їй тілесних ушкоджень в умовах сімейно-побутового конфлікту. Зібрані у справі докази підтверджують вину особи, яка виявляється родичем (знайомим) потерпілої особи.

Варіанти типової несприятливої слідчої ситуації

  • Виявлено особу в непритомному стані з тяжкими тілесними ушкодженнями (звалище сміття, лісосмуга, каналізаційний колектор). Немає очевидців злочину, свідків, особу злочинця не встановлено, особу потерпілого не встановлено.
  • Є заява громадян про нанесення тілесних ушкоджень жінці (чоловікові) в нічний час групою невідомих осіб, одначе вказати зовнішні ознаки злочинців вони не можуть, а речові докази, зібрані на місці злочину, не дають можливості встановити осіб, винних у вчиненні злочинів.
  • Є заява потерпілого про нанесення йому тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості в нічний час групою відомих осіб, одначе вказати, хто конкретно наніс які саме тілесні ушкодження, жертва не може. Затримані обмежуються визнанням виникнення конфліктної ситуації та не визнають факту нанесення ушкоджень. Очевидців події немає, а речові докази, зібрані на місці злочину, не дають можливості встановити індивідуальний причинно-наслідковий зв’язок між діями окремих осіб та ушкодженнями потерпілого.
  • Затримано особу, яка є співучасником заподіяння тілесних ушкоджень, одначе вона бере на себе всю вину. Зібрані у справі докази не створюють можливості для ідентифікації та притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб - злочинців.

Варіанти типової конфліктної слідчої ситуації

  • Встановлено і затримано особу (співучасників), яка заподіяла тілесні ушкодження. Одначе ця особа заперечує свою вину, висуває неправдиве алібі.
  • Варіанти типової неконфліктної слідчої ситуації
  • Встановлено і затримано особу (співучасників), яка заподіяла тілесні ушкодження. Усі співучасники злочину визнають вину.

Методика формулювання версій з отриманням повідомлення про вчинення цього виду злочину, а відповідно й визначення основних напрямів розслідування та збирання доказової інформації, передусім повинна ґрунтуватися на принципах законності, всебічності та об’єктивності.

Отже, типові слідчі версії доцільно розглядати з позицій системної класифікації.

 

Типові слідчо-оперативні версії

Загальні версії щодо всієї події, яка трапилась:

  • було вчинено злочин - заподіяння тілесних ушкоджень;
  • не було вчинено злочину - мало місце інсценування, з метою обмови певної особи, або тілесні ушкодження отримано внаслідок власної необережності потерпілого (наприклад, падіння з висоти);
  • було вчинено інший злочин - заподіяння тілесних ушкоджень під час нападу з метою заволодіння чужим майном (розбій).

Окремі версії щодо окремих аспектів злочинного діяння:

  • за мотивом: тілесні ушкодження заподіяно з мотивів помсти, ревнощів, приховання іншого злочину тощо;
  • за особою злочинця: тілесні ушкодження заподіяно однією особою; групою осіб; групою осіб за попередньою змовою (без попередньої змови); раніше судимою особою (раніше не судимою особою); особою знайомою (незнайомою); особою, знайомою за місцем проживання (праці, навчання, відпочинку) тощо;
  • за типом: тілесні ушкодження, заподіяні з необережності; з перевищенням меж необхідної оборони; у стані сильного душевного хвилювання тощо.

         Найпоширенішими є випадки, коли первинна інформація про злочин надходить від громадян, які отримали тілесні ушкодження чи стали очевидцями заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій особі. Тому типовими приводами для порушення кримінальної справи зазвичай є: заяви громадян, які стали свідками чи потерпілими від злочину; повідомлення медичних установ про звернення по медичну допомогу осіб, які мали певне травмування; значно рідше, безпосереднє виявлення злочину правоохоронними органами; з’явлення з каяттям.

 

Типові обставини, що підлягають з’ясуванню: час, місце, обстановка готування, вчинення та приховання злочину; час, характер і локалізація тілесних ушкоджень; знаряддя, засоби та спосіб заподіяння ушкоджень, послідовність виконання дій та заходів щодо потерпілого; особа потерпілого; особа злочинця, співучасників, роль кожного з них на стадії готування, вчинення та приховання злочину; причинно-наслідковий зв’язок між діями особи злочинця та наслідками; мотиви і мета; обставини, які пом’якшують чи обтяжують кримінальну відповідальність; причини та умови, які сприяли вчиненню злочину.

Початковий етап розслідування залежить від слідчої ситуації, яка склалася, проте загальна видова окрема методика розслідування заподіяння ушкоджень передбачає проведення на початковому етапі розслідування таких слідчих та інших дій: допит потерпілого, призначення судово-медичної експертизи потерпілого, огляд місця події, огляд речових доказів, допит свідків, проведення попередніх досліджень спеціалістів-криміналістів (дактилоскопічних, трасологічних, балістичних тощо), проведення оперативно-розшукових заходів для розкриття злочину по «гарячих слідах», пред’явлення предметів для впізнання, призначення судових експертиз речових доказів і матеріалів, вилучених з місця події.

 

Подальший (основний) етап розслідування відповідно до загальних положень криміналістичної методики може мати два напрями розвитку:

1) якщо злочин не поталанило розкрити по «гарячих слідах», типовими є такі слідчі дії та заходи: доручення органам дізнання встановити особу злочинця, встановити свідків, повторні огляди місця події, речових доказів, проведення побудинкових (поквартирних) обходів, скерування запитів до органів та організацій, проведення повторних і додаткових допитів, судових експертиз тощо;

2) якщо злочин розкрито, типовими є такі слідчі дії та заходи: затримання і допит підозрюваного, обрання запобіжного заходу, освідування особи підозрюваного, обшук підозрюваного за місцем проживання, за місцем роботи з метою виявлення слідів злочину або знарядь і засобів, пред’явлення підозрюваного для впізнання потерпілим і свідкам, очні ставки, призначення ідентифікаційних, судово-психіатричних та інших видів судових експертиз, відтворення обстановки та обставин події, пред’явлення обвинувачення.

 

Завершальний етап розслідування може мати два напрями розвитку:

1) якщо злочин не розкрито, типовими є такі слідчі дії та заходи: проведення повторних і додаткових оглядів, призначення повторних і додаткових судових експертиз, допити експертів, скерування повторних доручень органам дізнання встановити особу злочинця та свідків події, скерування запитів до органів державної влади, установ та організацій з метою отримання криміналістично значущої інформації, прийняття рішення про зупинення розслідування кримінальної справи відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

2) якщо злочин розкрито, типовими є такі слідчі дії та заходи: проведення повторних і додаткових слідчих дій, збирання характеризуючих даних про особу злочинця, ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінальної справи, складання обвинувального висновку, прийняття рішення про скерування кримінальної справи відповідно до кримінально-процесуального законодавства до судових органів.

 

          Організація та проведення огляду місця події в розслідуванні заподіяння тілесних ушкоджень передбачає необхідність належної фіксації криміналістично значущої інформації, докладне вивчення матеріальної обстановки події, складання інформаційно-розшукових карт і схем місць виявлення слідів, речових доказів, здійснення фотознімання за правилами судової фіксувальної фотографії. Слідча дія проводиться обов’язково із залученням спеціалістів-криміналістів, які можуть на місці проводити оперативні дослідження, експрес-аналізи та висловити свою думку про певні ознаки зовнішності злочинця, ознаки знарядь злочину, транспортні засоби тощо. Крім того, оглядаючи місце події, необхідно діяти системно, штучно не звужувати меж огляду на підставі керування лише однією найбільш вірогідною версією, послідовно, повно, чітко і водночас лаконічно фіксувати весь хід і результати огляду в протоколі слідчої дії.

             В окремій методиці розслідування заподіяння тілесних ушкоджень особливе місце належить судово-медичній експертизі, оскільки саме на основі її висновку ґрунтується кваліфікація злочину порушеної кримінальної справи і таким чином інкримінування підозрюваній особі вчинення злочинного діяння певної тяжкості. Судово-медична експертиза проводиться експертами обласних бюро судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров’я України на підставі законів, відомчих підзаконних нормативно-правових актів (певних інструкцій, правил, методик). До типових питань судово-медичної експертизи відносять: які ушкодження є на тілі потерпілого; до якого ступеня тяжкості тілесних ушкоджень належать тілесні ушкодження потерпілого; яка давність заподіяння кожного ушкодження; чи мають виявлені ушкодження характерні (індивідуальні) ознаки, що дозволяють ідентифікувати знаряддя, яким заподіяно ушкодження; яким знаряддям заподіяно тілесне ушкодження; яка послідовність завдавання ушкоджень (за наявності множинних ушкоджень); чи могла особа отримати такі тілесні ушкодження через падіння з висоти власного зросту на тверду поверхню; чи могли ушкодження виникнути в результаті механічного самоушкодження.

Аналогічно, як і в розслідуванні вбивств, призначаючи судово-медичну експертизу, важливо звернути увагу на додаткові переліки питань, які існують щодо різних типів і знарядь ушкодження, зокрема за ушкоджень тупими предметами, за ушкоджень гострими предметами, за ушкоджень транспортними засобами, за вогнепальних ушкоджень тощо.

Особливо важливо для розслідування цієї категорії злочинів правильно встановити ступінь тяжкості тілесних ушкоджень. Характеристика ушкоджень повинна бути підтверджена об’єктивними клінічними даними, результатами лабораторних чи інструментальних досліджень.

         У вивченні тілесних ушкоджень місце можливого контакту з металевим предметом, форму його слідоутворювальної частини, топографію розташування слідів, розміщення основного знаряддя травми, яким було забруднено ударну поверхню, встановлюють у спосіб дослідження тіла та одягу потерпілого з використанням емісійного, спектрального, контактно-дифузійного та електрографічного аналізу, кольорових мікрохімічних реакцій та застосування інших методів. За наявності слідів ковзання слідоутворювальної частини мікрорельєфу тупого предмета по краях забитої рани використовують методи трасологічного дослідження динамічних слідів.

           На допитах з’ясовуються всі обставини, за яких виник конфлікт, факт нанесення тілесних ушкоджень, а також характеристика взаємовідносин потерпілого та підозрюваного, якщо вони між собою були знайомі. Свідків, очевидців допитують про зовнішні ознаки злочинця (злочинців), транспортний засіб, знаряддя, вигуки, імена, які вказували між собою співучасники, тощо.

            Важливо зазначити, що трапляються випадки, коли у практиці розслідування цієї категорії злочинів потерпілий, діючи у стані необхідної оборони, також наносить тілесні ушкодження злочинцю, який при допиті повідомляє про відсутність із його боку будь-яких насильницьких дій провокативного характеру, намагаючись при цьому репрезентувати себе як жертву насильницьких дій з боку потерпілого.

Тому необхідно чітко з’ясувати послідовність учинення дій кожного з учасників події, співрозмірність суспільної небезпеки, яка виникла щодо потерпілого, та провадження ним заходів, спрямованих на усунення цієї небезпеки.

  •           Викриття неправди у показаннях обвинуваченого охоплює напрямки:
  •  викриття неправди за повного заперечення обвинуваченим своєї вини і висунення ним своєї версії;
  • викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваченим своєї вини;
  • подолання замовчування обвинуваченим фактів, які цікавлять органи розслідування;
  • викриття неправдивої заяви про алібі;
  • встановлення факту обмови;
  • встановлення факту самообмови.

 

          Після проведення допитів стає можливим проведення очних ставок (у випадку існування суперечностей у показаннях свідків, потерпілого й підозрюваного) та пред’явлення для впізнання особи (у випадку можливості потерпілим чи свідками впізнати особу злочинця за ознаками зовнішності).

         У проведенні відтворення обстановки та обставин події обвинувачений чітко й докладно висвітлює послідовність учинених ним дій, його рухи та рухи потерпілого, спосіб застосування знарядь і використання засобів.

        У ході слідчого експерименту може бути встановлено, що особа не здатна здійснити такі дії (наприклад, підняти важке знаряддя), необхідно докладніше перевірити версію самообмови особи з метою прикриття родича, співучасника.



Обновлен 02 ноя 2016. Создан 03 июн 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником