БЛОГ ЯРИНИ ВОЛОДИМИРІВНИ ТАРАСЮК: перший web-сайт в Україні з вивчення ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

ВИЯВЛЕННЯ БРЕХНІ

http://scholar.googleusercontent.com/scholar?q=cache:TM7fYuLSv1oJ:scholar.google.com/&hl=ru&as_sdt=0,5





ИНТЕРЕСНАЯ РЕКЛАМА



Украинская Универсальная Биржа (Prozorro).

http://go.sellaction.net/go.php?id=6bfe9704b11c7ad29295d3&url=http%3A%2F%2Fuub.com.ua%2Fprozorro

Finline.com.ua - один из ведущих бесплатных сервисов по подбору и заказу банковских продуктов.

http://go.sellaction.net/go.php?id=6ffe880db1156fdb99&url=http%3A%2F%2Fpartner.finline.ua%2Flanding%2FcashCard%2F1734%2Fgpman

Busfor.ua - это удобный сервис поиска и покупки автобусных билетов.

http://go.sellaction.net/go.php?id=6bfa950db11c7ad29295d3&url=https%3A%2F%2Fbusfor.ua

Proizd - билеты онлайн.

http://go.sellaction.net/go.php?id=6dfd9510ac016ed39a96&url=http%3A%2F%2Fproizd.com.ua

ШвидкоГроші.

http://go.sellaction.net/go.php?id=6cfc9110ac016ed39a96&url=http%3A%2F%2Fsgroshi.com.ua

Кофе Shao-Lin.

http://go.sellaction.net/go.php?id=6bf89104b11c7ad29295d3&url=http%3A%2F%2Fshao-lin.pak.in.ua

Topmall.ua Интернет-магазин товаров для дома, а также одежды, обуви и аксессуаров. http://go.sellaction.net/go.php?id=6bf9900db11c7ad29295d3&url=http%3A%2F%2Ftopmall.ua

Особливо популярними у психологів і філософів є міркування на тему: “Що таке істина?”. Істина – те саме, що правда [1, с. 797]. Нині ця проблематика широко обговорюється як у закордонній, так і вітчизняній науці. Звернемося до вітчизняних джерел щодо проблеми визначення істини. На думку В. І. Свинцова, поняття істини містить особливу властивість знання, що відображає фрагменти реальності [2, с. 76]. В. С. Хазієв конкретизує це визначення: “…істина як знання відповідає адекватній дійсності, тобто відображає дійсні фрагменти реальності” [3, с. 54]. Таку точку зору поділяє й А. А. Івін: “Згідно з класичним визначенням істини висловлювання правдиве, якщо воно відповідає дійсності, і помилкове, якщо воно не відповідає їй” [4, с. 85].

Найбільш повне визначення істини представлено в енциклопедичному словнику: “…Істина – це об’єктивний зміст свідомості, адекватне відображення предметів і явищ дійсності” [5, с. 783]. А. Г. Спиркінвиділяє таку класифікацію видів істини: об’єктивну, конкретну, абсолютну й відносну [6, с. 567].

Об’єктивну визначають істину, яка об’єктивна за змістом і, водночас, суб’єктивна за формою (є результатом розумової діяльності).

Конкретну називають таку істину, яка розкриває істотні аспекти явищ з урахуванням конкретних умов їх розвитку.

Істина, яка відображає предмети і явища дійсності не повністю, називається відносною.

Абсолютною визнається лише та істина і тільки тоді, коли вона дає остаточне знання певних аспектів дійсності.

Детальніше розглянемо співвідношення відносної й абсолютної істин. Деякі філософи вважають, що відносність істини полягає в об’єкті пізнання. Будь-який об’єкт пізнання невичерпний, мінливий, має безліч властивостей. Тому повне дослідження об’єкта практично неможливе. Істина відносна, оскільки вона відображає об’єкт не повністю, а лише частково.

І. С. Нарський наводить чотири докази відносності істини [7, с. 27]. Перший доказ – знання про навколишню дійсність отримуємо за допомогою сприйняття, через органи чуття. На сприйняття впливає суб’єктивний досвід людини. Тому не можна стверджувати, що отримане знання правильно відображає дійсність. Другий доказ полягає в тому, що важко впевнитися в точності вимірювань і обчислень, з допомогою яких були отримані знання. Третій доказ – істина лише частково відображає предмети та явища дійсності. Четвертий доказ – у змісті істини відсутній вичерпний перелік умов, який би констатував правильність нашого сприйняття дійсності.

Л. Новак розрізняє не тільки “абсолютну”, а й “повну”, “цілісну”, “остаточну” і “фрагментарну” істини [8, с. 56]:

“абсолютна” істина – це беззастережно істинне висловлювання;

“повна” істина – це вичерпна відповідь на певну проблему, якій передувала група приблизних висловлювань;

“цілісна” істина – поєднання всіх повних істин про різні сторони деякого об’єкта;

істина “остаточна” – це вичерпний комплекс усіх цілісних істин про різні об’єкти, що розкриває їх сутнісні зв’язки і відносини;

“фрагментарна” істина складається з: “часткової” (що відображає лише деякі частини пізнаваного об’єкта) і “відносної” (приблизно описує об’єкти і явища дійсності) істин.

Як справедливо зазначають багато авторів, до складу відносної істини входять елементи абсолютної істини. Тут і виникає парадокс відносної істини, який полягає в тому, що відносна істина у своєму ядрі містить абсолютну істину, але не зводиться до неї. У вітчизняній філософії парадокс відносної істини ґрунтується на основі таких тез:

до складу відносної істини входять абсолютно істинні твердження, що гносеологічно невизначені твердження згодом будуть змінені або виключені;

істинні твердження можуть розглядатися як відносно оману зворотнього ступеня хибність, а залежно від зміни умов, посилення практичних вимог або їх заміни можуть перетворитися у брехню, тоді “істина стане помилкою, оман – істиною”;

твердження типу “вічних істин” можуть бути не тільки абсолютними, а й відносними. У відносну істину ці твердження перетворюються в тому разі, якщо у практичних вимогах до знання акцент переноситься з точності констатації деяких фактів на максимально досяжну повноту знання про зміст цих фактів [7, с. 31].

Викладені тези підтверджують, що поняття відносної істини тісно переплітається з поняттям помилки. До змісту відносної істини можуть належати невизначені твердження, тобто помилки. Крім того, уся історія людства свідчить, що шлях до істини лежить через помилки.

Поняття “оман” подібне за значенням до поняття “брехня”, тому вважаємо за необхідне визначити їх відмінності.

Сутність брехні по-різному висвітлена у працях філософів та науковців. Так, В. І. Свинцов визначає оману як “…відношення неспівпадіння об’єктивної істинної характеристики знання з його суб’єктивною оцінкою в категоріях істини і брехні” [2, с. 83]. А. Г. Спиркін дає таке визначення: “Помилка – це зміст свідомості, що не відповідає реальності, але що приймається за істинне ...” [6, с. 462]. Автор вважає, що причиною виникнення помилок є складність розв’язуваних проблем у ситуаціях неповної інформації [6, с. 469]. Відмінною особливістю висловлювання брехні, на відміну від омани, є свідоме спотворення істини. Водночас аналіз філософської та психологічної літератури показав, що деякі автори поняття “оман” і “брехня” вважають синонімічними.

Розглянемо підходи до цієї проблеми у працях І. Канта та Ф. Ніцше. І. Кант уважає: “…якщо людина знає, що говорить неправду, то її висловлювання називається брехню. Навіть нешкідливу брехню не можна вважати невинною, оскільки вона залишається серйозним порушенням обов’язку щодо самого себе” [9, с. 453]. Така брехня принижує людську гідність, ставить під сумнів порядність особистості людини й позбавляє її довіри з боку оточуючих [10, с. 456].

Ф. Ніцше не розділяє категорії “оман” і “брехня”. Він вважає, що сама мораль передбачає наявність брехні. В основі моральних припущень лежать помилки [11, с. 321]. Ф. Ніцше стверджував: те, що в науці називається істиною, є просто біологічно корисний вид омани [12, с. 654].

Якщо філософи особливу увагу приділяють вивченню співвідношення понять “істина” і “оман” або “брехня”, то психологи акцентують на змістовній стороні поняття “неправда”. Так, Ж. Дюпре визначає, що брехня як психосоціологічний словесний акт впливу, за допомогою якого намагаються вселити людині вірування, не відповідає істині [13, с. 67]. Навіювання помилкових “вірувань” може бути свідомим (продуманим, навмисним) і несвідомим.

На думку В. Штерна, “…брехня як свідоме неправдиве показання слугує для того, щоб шляхом обману досягти певних цілей” [13, с. 79]. Автор виділяє три ознаки брехні:

людина має усвідомлювати хибність висловлюваного нею повідомлення;

має бути намір обдурити співрозмовника;

у висловлюванні має бути присутня доцільність, прагнення отримати вигоду або уникнути негативних наслідків ситуації, що виникла [13, с. 81].

Особливу увагу слід звернути на те, що, на думку В. Штерна, брехня може бути повідомлена лише на свідомому рівні (перша ознака) і не може бути висловлена на несвідомому рівні.

Іншою є точка зору О. Ліпманна. Він пов’язує поняття брехні з “вольовим діянням”. Автор пояснює, що у свідомості брехуна присутні помилкові та істинні уявлення, між якими відбувається боротьба. Для повідомлення істинних уявлень людині необхідно виявити волю (здійснити вольове діяння). Однак у цій боротьбі можуть перемогти й неправильні уявлення, тому що в силу вступають цілі й наміри людини, спрямовані на результат [13, с. 83].

П. Екман і В. В. Знаків визначають брехню як свідоме перекручування відомої істини [14, с. 142; 15, с. 2]. Вважаємо, що такий підхід до розуміння брехні є найбільш обґрунтованим і повною мірою відображає основний зміст категорії “брехня”.

Проведений аналіз літературних джерел дав змогу виділити й інші поняття, подібні за змістом до поняття “неправда” – “брехня” і “дезінформація”. Визначимо зміст цих понять.

В. В. Знаків вважає, що неправда – це висловлювання, засноване на омані або неповному знанні. Вона буває двох різновидів. По-перше, вона розглядається як еквівалент омани, коли людина сама не знає і не усвідомлює, що повідомляє помилкове твердження. Таке висловлювання не можна вважати брехнею, тому що воно висловлюється на несвідомому рівні, що не має будь-яких мотивів, цілей. По-друге, неправда розглядається як наслідок обмеженості знання. Наприклад, людина може описувати зовнішню поведінку оточуючих, не знаючи, що ними керує, яку мету вони переслідують насправді [16, с. 16].

Отже, точки зору В. В. Знакова і Ж. Дюпре щодо розуміння брехні збігаються. Ту брехню, яку Ж. Дюпре називав несвідомою, В. В. Знаків позначає як неправду. Людина знає про те, що йому не все відомо про висловлювану інформацію, але повідомляє її. Він ще не бреше, але вже не договорює істини. Замовчування правди П. Екман уважає одним з видів брехні. Тому обґрунтовано слід вважати неправду лише різновидом брехні. Крім того, поняття “неправда” близьке за значенням до поняття “оман”, тому що в обох випадках йдеться про неповні знанні, якими володіє людина в певній ситуації. Відмінності цих понять полягають у тому, що поняття “обману” характеризує внутрішню позицію людини. Поняття “неправда” більшою мірою відображає феномен комунікативного процесу, тобто феномен безпосереднього повідомлення інформації, в якій сам інформатор помиляється.

“Обман” – це напівправда, що провокує людину робити хибні висновки з достовірних фактів. Обман, на думку В. В. Знакова, належить до більш широкої категорії, ніж брехня. Обман здійснюється з розрахунком на те, що співрозмовник зробить помилкові висновки з достовірних фактів, викладених певним чином. Викладаючи інформацію, відбувається перенесення першорядних акцентів на другорядні. Інформатор намагається прогнозувати поведінку співрозмовника. Він припускає, яким фактам більшою мірою повірить співрозмовник і згідно з цим прогнозом будує своє повідомлення, що лише частково відповідає істині [16, с. 20]. Таким чином, поняття “обман” є ще одним із видів брехні.

В. В. Знаків у своїх працях зазначає також про присутність у російській мові такого поняття, як “брехня”. “Слово “брехня” у нас вживається для вираження такого соціально та морально нейтрального явища, як умисна брехня” [17, с. 60].

Поняття “брехня” – те, що не відповідає правді [1, с. 131], повідомлення свідомо недостовірних фактів.

Крім зазначених понять, у літературі часто вживається таке поняття, як “дезінформація”. В. І. Свинцов уважає, що тлумачення дезінформації на основі поняття “брехня”, на перший погляд, видається прийнятним. Однак, як зазначає автор, тоді  залишається невизначеним статус (принаймні термінологічно) неправдивих повідомлень, не пов’язаних з дезінформаційною інтенцією наміром обдурити [2, с. 76]. На думку вченого, ці процеси не можна назвати помилками, тому що при такому їх розумінні вони не можуть існувати поза актом комунікації. Для пояснення основної суті поняття “дезінформація” автор вводить низку понять, таких як дезінформація, дезінформаційна інтенція, інтенціальна дезінформація, неінтенціальна дезінформація, трансінформаційна інтенція.

Дезінформація – це передача (об’єктивно) помилкового знання як істинного або (об’єктивно) істинного знання як помилкового.

Дезінформаційна інтенція – прагнення інформатора ввести співрозмовника у стан омани.

Інтенціальна дезінформація ґрунтується на дезінформаційній інтенції, наприклад, дезінформація, заснована на істинному знанні інформатора, передача повідомлення, за якою інформатор, знаючи істину, керується дезінформаційною інтенцією.

Неінтенціальна дезінформація ґрунтується на трансінформаційній інтенції, наприклад, дезінформація, заснована на омані інформатора, передача повідомлення, за якою інформатор, помиляючись, керується трансінформаційною інтенцією.

Трансінформаційна інтенція виникає в тому разі, коли інформатор прагне передати повідомлення максимально близько до дійсності [2, с. 83].

На нашу думку, поняття “дезінформація” і “брехня” не можна вважати синонімічними. Поняття “дезінформація” є лише основою для формування висловлювань брехні. Головна відмінність цих категорій полягає в тому, що поняття “дезінформація” не враховує ролі, дії, мотивів і мети суб’єкта, а лише декларує хибність знання. Найбільше подібним до поняття “брехня” є поняття “інтенціальнаядезінформація”.

Отже, проаналізувавши філософську та психологічну літературу, можна зробити певні висновки та уточнити зміст обговорюваних понять.

Істина – це відповідність знання об’єкта, дійсності, існуючої реальності. Помилка – це знання, що містяться у свідомості, які не відповідають реальності, але сприймаються як істинні.

Неправда – це висловлювання, що ґрунтується на обмані або неповному знанні. Найбільш близьким за значенням до поняття “неправда” є поняття “обману”. Розбіжність таких понять полягає в тому, що поняття “неправда” відображає феномен комунікативного процесу, а поняття “обман” характеризує знання людини поза контекстом міжособистісного спілкування. Повідомляючи неправду, людина усвідомлює, що не володіє повним знанням, на цій підставі неправда є одним з видів брехні.

Обман – це неправдиві слова, що провокують людину робити хибні висновки з достовірних фактів [1, с. 404].

Поняття “обман” за своїм значенням ширше за поняття “брехня”. Обман спотворює істинну інформацію, акцентуючи на вигідних для інформатора фактах. Він є одним із видів брехні.

Брехня припускає повідомлення завідомо недостовірної інформації.

Дезінформація – це введення в оману у зв’язку з наданням неправильної інформації [1, с. 522]. Передача (об’єктивно) помилкового знання як істинного або (об’єктивно) істинного знання як помилкового. Дезінформація є основою для утворення висловлювань брехні.

Свідоме перекручування інформації (тобто брехня) набуває особливого значення в опитуванні. Працівник оперативного підрозділу, який здійснює опитування громадян для збирання необхідної інформації, має володіти певними психологічними прийомами, що дає змогу встановити неправдивість свідчень громадянина вже під час опитування, а не під час опрацювання отриманої інформації. Адже така здатність працівника оперативного підрозділу дасть змогу своєчасно зреагувати і скерувати співрозмовника у достовірне русло.

Одним із шляхів виявлення фактів надання свідомо неправдивих (брехливих) свідчень є здатність “читання” рухів та жестів тіла опитуваного [18, с. 79].

Розуміння сутності брехні та володіння мовою жестів у сукупності дасть змогу, на нашу думку, значно підвищити якість роботи працівника оперативного підрозділу в напрямі отримання необхідних та надійних свідчень. Подальше дослідження зосередимо на проблемі мови жестів.

Відомий науковець О. Піз [18, с. 91] установив, що передача інформації відбувається за допомогою вербальних засобів (тільки слів) – 7 %, звукових засобів (тон голосу, інтонація звуку) – 38 %, і невербальних засобів – 55 %. Професор Бердвісл провів аналогічні дослідження щодо невербальних засобів у спілкуванні людей. Він установив, що в середньому людина говорить словами тільки протягом 10–11 хв на день і кожне речення в середньому звучить не більше 2,5 с. Як і Мейєрабіан, Бердвісл виявив, що спілкування словами в бесіді становить менше 35 %, а понад 65 % інформації передається з допомогою невербальних засобів спілкування. Проте всі жести потрібно розглядати та аналізувати відповідно до ситуації, яка виникла в навколишній обстановці, та за можливості розглянути сукупність усіх наявних жестів.

Зокрема, дотик до носа є витонченим, замаскованим варіантом жесту-закривання долонею рота. Він може виражатися в кількох легких дотиках до ямочки під носом, або бути вираженим одним швидким, майже непомітним дотиком. Одне з пояснень природи цього жесту полягає в тому, що під час брехні з’являються позиви на нервових закінченнях носа і виникає бажання почесати ніс. Як і доторкання до рота, дотик до носа може використовуватися як тим, хто говорить – для маскування власної брехні, так і слухачем, який сумнівається у правдивості почутого.

Крім вищезазначеного, існує низка елементарних жестів, за якими можна розпізнати чи говорить джерело правду [19, с. 45]:

Потирання повіки ока. Цей жест викликаний тим, що в головному мозку людини з’являються бажання “сховатися” від брехні, підозр, з якими вона стикається, або бажання уникнути погляду в очі людини, якій говорить неправду. Чоловіки звичайно потирають енергійно повіку, відвертають погляд у сторону, зазвичай у підлогу. Жінки дуже делікатно роблять цей рух, проводячи пальцем під оком. Це може бути викликано двома причинами: унаслідок свого виховання вони не знайомі з грубими жестами; обережність рухів пояснюється наявністю макіяжу на повіках. Відводячи очі в бік, вони дивляться на стелю.

Відомий вираз “Бреше крізь зуби”, належить до комплексу жестів, які складаються зі стиснутих зубів і натягнутої посмішки, потирання повіки пальцем і відведеного в бік погляду.

Чесання та потирання вуха. Фактично цей жест викликаний бажанням слухача відмежуватися від слів, поклавши руку біля або зверху вуха. Цей жест є дорослою вдосконаленою модифікацією жестів маленької дитини, коли вона закриває вуха, щоб не слухати докори батьків. Іншими варіантами доторкання до вуха є потирання вушної раковини, свердління в середині вуха (кінчиком пальця), потягування мочки вуха або згинання вуха в намаганні закрити ним слуховий отвір. Цей останній жест свідчить про те, що людина хоче, можливо, висловити свою думку.

Чесання шиї. У цьому випадку людина почісує вказівним пальцем правої руки місце під мочкою вуха або ж бокову частину шиї (зазвичай людина робить п’ять почісувальних рухів). Цей жест свідчить про те, що людина, яка говорить, сумнівається або невпевнена.

Відтягування комірця. Під час дослідження жестів людей, які супроводжують їх брехню, американський психолог Десмонд Морріс помітив, що брехня викликає свербіж у ніжних м’язових тканинах обличчя та шиї. Ймовірно, це пояснює те, чому деякі люди відтягують комірець, коли вони обманюють і підозрюють, що їх брехня розкрита. Цей жест використовується також тоді, коли людина розгнівана або засмучена, при цьому вона відтягує комірець від шиї, щоб охолодити її свіжим повітрям. Коли ви бачите, що людина робить цей жест, ви можете запитати її: “Не могли б ви повторити?” (сказану фразу). І це має змусити брехуна відмовитись від продовження своєї “гри”.

Якщо ви хочете дізнатися про те, чи відвертий з вами на цей момент співрозмовник, поспостерігайте за положенням його долонь. Якщо собака виявляє свою покірність і підлеглість переможцю, підставляючи свою шию, то людина робить це за допомогою своїх долонь. Наприклад, коли люди повністю відверті з вами, простягають вам одну або дві долоні, це говорить про відвертість до вас. Коли людина відверта з вами, вона обов’язково розкриває перед співрозмовником долоні повністю або частково. Як і інші жести мови рухів тіла, це повністю несвідомий жест, він підказує вам, що співрозмовник на цей момент говорить правду. Коли ж людина обманює або не хоче щось говорити, то ховає долоні за спиною.

Якщо людина нечесна або щось приховує, то її очі зустрічаються з вашими менше, ніж третину всього часу спілкування. Якщо погляд людини зустрічається з вашими очами більше двох третіх часу, це може означати, по-перше, вас вважають цікавим і привабливим, у цьому випадку зіниці очей будуть розширені; по-друге, стосовно вас налаштовані вороже і невербально надсилають виклик; у цьому випадку зіниці будуть звужені.

У практичній роботі в досвідченого оперативного працівника трапляються випадки, коли вдається отримати від джерела всю інформацію, включаючи і компроментуючі матеріали. Але після того, як джерело емоційно розповіло будь-які цікаві факти з біографії фігуранта, воно може засмутитися і вимагати від працівника оперативного підрозділу гарантії, що отримана ним інформація в жодному разі ніде не буде висвітлена. У цій ситуації доцільно розглядати такий жест, як  пальці в роті. Людина кладе пальці до рота у стані засмучення та пригнічення. Це несвідома спроба людини повернутися до того безпечного часу у грудному віці, коли дитина смоктала груди своєї матері. Маленька дитина смокче палець, а дорослий, крім пальця, засовує собі до рота сигарети, трубки, ручки та ін. Якщо жест, пов’язаний з прикриттям рота рукою, означає обман, пальці в роті свідчать про внутрішню потребу в підтримці. Тому, коли з’являється цей жест, необхідно підтримати людину або запевнити її гарантіями, що отримана інформація в жодному разі не буде висвітлена і професійно зашифрувати свій візит до джерела.

Існують жести, за наявності яких працівнику оперативного підрозділу загалом не варто продовжувати почату розмову з джерелом, зокрема, руки на поясі. Це один із найбільш характерних жестів, який використовується людиною для передачі агресивного настрою. Цей жест визначається як “готовність”, що в деякому значенні правильно, але основним значенням цього жесту є агресивність. Чоловіки використовують цей жест як невербальний виклик іншим чоловікам, які порушують їх територіальне право.

Спілкуючись з потенційним джерелом інформації, працівнику оперативного підрозділу необхідно враховувати рекомендовану відстань, на якій бажано спілкуватися для ліпшого взаєморозуміння.

Подібно тваринам, людина володіє своєю власною повітряною оболонкою, яка оточує її тіло. Її розміри залежать від густоти населення людей у місті її проживання. Відповідно, розміри власної просторової зони є соціально та національно зумовлені. Якщо представники однієї нації, наприклад японці, звикли до перенаселеності, то інші надають перевагу широким відкритим просторам та збереженню дистанції. Територіальну поведінку можна розділити на чотири чіткі просторові зони:

1) інтимна зона (від 15 до 46 см). Із усіх зон вона найголовніша, оскільки саме цю зону людина оберігає як свою власність. Дозволено проникнути в цю зону лише тим, хто знаходиться в тісному емоційному контакті з нею. Це діти, батьки, подружжя між собою, коханці, близькі друзі та родичі;

2) особиста зона (від 46 см до 1,2 м). Це відстань, яка відділяє нас, коли перебуваємо на офіційних прийомах та дружніх вечірках;

3) соціальна зона (від 1,2 до 3,6 м). На такій відстані тримаємось від сторонніх людей, наприклад сантехніка чи слюсаря, який здійснює ремонт у нашому будинку, листоноші, нового службовця на роботі, а також від людей, з якими не дуже добре знайомі;

4) громадська зона (понад 3,6 м). Коли спілкуємось з великою групою людей, то зручніше за все стояти саме на такій відстані від аудиторії.

Для вдалого проведення розвід-бесіди з потенційними джерелами слід використовувати різні типи поглядів, а саме:

діловий погляд. Проводячи розвід-бесіду, необхідно уявити, що на чолі співрозмовника знаходиться трикутник. Спрямовуючи свій погляд на цей трикутник, створюєте серйозну атмосферу й інша людина відчуває, що ви налаштовані по-діловому. За умови, що ваш погляд не опускається нижче очей іншої людини, ви зможете контролювати перебіг бесіди з допомогою погляду;

соціальний погляд. Якщо ваш погляд опускається нижче рівня очей іншої людини, утворюється атмосфера соціального спілкування. Під час соціального спілкування очі також дивляться на символічний трикутник на обличчі людини, у такому разі розміщений на лінії очей і ділянки рота;

погляд скоса використовується для передачі інтересу або ворожості. Якщо він супроводжується легко піднятими бровами або посмішкою, він означає зацікавленість і часто використовується для зваблення. Якщо ж він супроводжується опущеними вниз бровами, нахмуреним чолом або опущеними кутиками рота, він означає підозріле, вороже та критичне ставлення;

прикриті повіки. Цей жест підсвідомо є намаганням людини усунути вас з поля свого зору, тому що ви йому набридли, стали нецікавим, або він відчуває свою перевагу над вами. За нормальної частоти моргання 6–8 разів на хвилину, повіки цієї людини закриваються на секунду або більше, неначе людина моментально стирає вас зі своєї пам’яті.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Новий тлумачний словник української мови. – К. : Аконіт, 2001.

2. Свинцов В. І. Омана, брехня, дезінформація (співвідношення понять і термінів) / В. І. Свинцов // Філософські науки. – 1982. – № 1. – С. 76–84.

3. Хазієв В. С. Філософське розуміння істини / В. С. Хазієв // Філософські науки. – 1991. – № 9. – С. 54–60.

4. Івін А. А. Каузальне визначення істини / А. А. Івін // Науч. докл. высш. шк. Филос. науки. – 1978. – № 4. – С. 85–93.

5.  енциклопедичний словник. – [2-е изд.]. – М., 1982. – 1600 с.

6. Спиркін А. Г. Філософія : підруч. / Спиркін А. Г. – М. : Гардарики, 2000. – 816 с.

7. Нарський І. С. Діалектика відносності та абсолютність істини / І. С. Нарський // Науч. докл. высш. шк. Филос. науки. – 1975. – № 5. – С. 27–37.

8. Кант І. Критика практичного розуму / Кант І. – СПб. : Изд. фирма РАН, 1995. – 528 с.

9. Кант І. Трактати та листи / Кант І. – М. : Наука, 1980. – 709 с.

10. Ніцше Ф. Соч. : [в 2 т.] / Ніцше Ф. – М. : Думка, 1990. – Т. 1. – 829 с.

11. Короткий нарис історії філософії. – [4-е изд.]. – М. : Думка, 1981. – 927 с.

12. Екман П. Чому діти брешуть? / Екман П. – М. : Педагогика – Пресс, 1993. – 272 с.

13. Знаків В. В. Неправда, брехня і обман як проблема психології розуміння / В. В. Знаків // Питання психології. – 1993. – № 2. – С. 9–16.

14. Екман П. Чи потрібна хороша пам’ять, щоб брехати? / П. Екман // Сім’я і школа. – 1994. – № 1. – С. 20–21.

15. Знаків В. В. Макіавеллізм і феномен брехні / В. В. Знаків // Питання психології. – 1999. – № 6. – С. 59–70.

16. Пиз А. Говорите точно... Как соединить радость общения и пользу убеждения / Пиз А., Гарнер А. ; [пер. с англ.]. – М. : Эксмо, 2005. – 234 с.

17. Чалдини Р. Психология влияния / Чалдини Р. ; [пер. с англ.]. – СПб., 1999. – 272 с.

 



Обновлен 06 дек 2016. Создан 06 авг 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником